Вже
дванадцятий, за рахунком, повноцінний реліз видали норвежці Enslaved. Їх музика
значно пом'якшала, особливо, якщо порівнювати з альбомами, які вони видавали у
90-х. Чесно кажучи, Enslaved мені ніколи особливо не подобалися. Блеку в них
завжди вистачало, а от вікінгу якось мало, принаймні, якщо порівнювати з
легендарними Thyrfing чи Mithotyn. У новому
альбомі Ріттія, який начебто перекладається як "Roots of Mankind" cтало
значно більше прогрессіва, навіть сайкоделіка, з'явилися цікаві мелодії, і що
найбільше мені сподобалося - чисті вокальні партії, а то те одноманітне
крякання за 20 років вже набридло. Старі фанати гурту сприймуть в штики цей
реліз, а от для мене - це найкращий альбум зі всієї дискографії Enslaved. Дуже
високоякісна платівка вийшла, все на рівні. З першого разу відразу проникся
четвертим треком і сам підспівував "філ зе флеймс, ля-ля-ля". Більше
того, підозрюю, що громадськість внесе "Ріттія" у топ-10 метал
альбомів року 2012. Коротше, качніть тут і
слухайте та самі складайте враження, бо у даному випадку важко визначити
однозначно, уж слішком все це на любітєля.
А ось і мої японські
построкові любімци видали свій черговий альбум! Зовсім неочікувано для
мене реліз відбувся ще 4-го вересня, а в мережі альбум
з'явився навіть раніше - у серпні. Тут не потрібно багато коментувати, а
ліпше слухати й проникатися. Звичайно, можна звинувачувати MONO у самоповторі і
топтанні на одному місці. Логічно, що після попереднього
мегауспішного Hymn to
the Immortal Wind (2009) було
важко видати щось краще, не змінюючи нічого в структурі музичного
полотна, та не вдаючись до нових експериментів. Але MONO вирішили нічого
не міняти в музичному плані і в настроєвому теж. Маємо все той же сумний,
ліричний, похмурий, місцями навіть трагічний симфо пост рок, який не
поступається попередникам у якісному мелодизмі, АЛЕ, як на мене, цей
альбом програє у зведенні чи мікшуванні, чи як там це називають. Вже нема тієї
мегастіни звуку як у попередньому альбумі, тобто вона є, але не така масивна.
Фірмовий почерк моновців - епічнєйші симфо-гімни з неймовірними
крещендо присутні і на
альбомі "Для моїх батьків", але вони поступаються в щільності
звуку гітар та барабанних партіях. Роль ударних взагалі, здається,
зведена до мінімуму на даному релізі. Залишається лише здогадуватися, чим
саме спровоковано таке пом'якшення звуку: напевно, через те, що альбом для
"предків", щоб не травмувати старших людей? чи то так суворі
кліматичні умови та техногенна ситуація вплинула на японців? Коротше - за мелодизм, як завше - ПЙАТЬОРКА,
за зведення - ТРОЙКА. А взагалі така музичка ідеальна для
бекграунду, щоб побить с самім собой на єдінє і порозмишлять о строєніїї
всєлєнной і битії чєловєка!!! Я, напрімєр, проникся і вам того бажаю.
Впєрьйод за всєлєнськой пічалью. Cкорбйю.
Оце неочікуваний сюрприз! Лише минулого
року хванатував від шостого фулленгтх релізу цих угорських фолкстерів, а тут
тобі на - сьомий вже випустили! красавці! Якихось нових відкриттів тут ви не
знайдете. Dalriada радують стабільністю, мелодійністю та несхожістю на інші
фолк метал колективи. Тут нема ні традиційних медієваль мотивів (за винятком
невеликого уривку в трекові номер 8), ні нордичної мелодики. Угорці мають своє
фолк метал обличчя, і цього разу видають нам чергову порцію своєї оригінальної
етно мелодики + традиційні тексти рідною мовою. Красавці! Все той же плітний, насичений потужний
саунд віз кетчі мелодіз :) на додачу до традиційних скрипочки з флейточкою
місцями з'являється й волиночка. Із новизни - подекуди зустрічаються лайт тачез
оф прогрессів. Любителям бадьорого фолк мітолу -
маст хев, іднізначно в колекцію!!! качнути
Неочікуваний
альбом від грандів видався, як у плані змісту, так і у плані його виходу в
світ. Якось геть я не очікував нового релізу від Therion після виходу
позаминулорічного Sitra Ahra. Попередньо
прочитавши відгуки на металареї щодо "Квітів зла", які переважно
зводилися до слів, типу: шансон, кабаре, Мілєн Хвармер, шіт та УГ, особливих
надій не плекав на те, що почую мегоякість. То в принципі так і сталося. Після
прослуховування можу зазначити лише одне - це експериментальна робота якась,
скоріше данина французькому ретро у теріонівському прочитанні. Не зрозуміло
тільки, навіщо вони випустили це як повноцінний номерний альбум. Зрозуміло, що
займатися 20 років металсимфоононуванням стає нудно. Але вважаю, що своє
прістрастіє до французької поп музіки Крістохвер Йонсон мав би якось відділити
від основної творчості Therion і видати як сайд-проджект, наприклад. А так
виходить, що всі хванати плюються і матюкаються, і залишаються в нєдоумєнії. Бо
не читають, про що нам повідомляє прес-реліз. А там пише так: "Les Fleurs
Du Mal" (a reference to the famous french poet Charles Baudelaire) is a
cover album of 60's/70's french pop songs.The album was financed by Сhristopher
Johnsson. Ніколи б не
подумав, що Йонсон є прихильником Гінзбурга та тих ретро поп-дів, які
виконували його пісні у 60-70-х. Жестяк. От на якій музиці, виявляється,
виховувався майбутній кумір всіх симфометаломанів :) Кочнути і з'їсти уху можна тут
Салют
пацанчєгі! І знову нове відкриття!!!! Качав цей альбум в очікуванні почути
черговий зразок якісного французького пост блеку, а тут виявилося ще краще!
Такого поєднання раніше не доводилося зустрічати. Окремі треки
просто шедевральні! Що ж пропонує нам цей ванмен проджект із Хвранції?
"чєм удівіт" - запитаєте ви. Із металарейського опису жанру, який я
скопіював заголовок посту, особисто мені хочеться відкинути депрессів, нема тут
його (за винятком поодиноких скрімових вокальних партій), є трохи меланхолік, а
депресів не відчув. Ліпше підходить характеристика металархівів - dark metal
(fusion between depressive black metal and trip-hop elements), до чого я ще
додав би - blues elements, що реально чути навыть неозброєним вухом :) Коротше, така
суміш із блеку, тріп-хопу і блюзу сидить в моєму плаєрі вже другий тиждень.
Продовжую вникати і вам рекомендую, навіть якщо й не припаде сильно до душі,
то, принаймні, приємно здивує. Качнути альбум у суперякості тут
