Заводь - Крізь коло і п'ять кутів (2013), Black Metal

Чесно кажучи, чисто випадково наткнувся на цей гурт і лише дивом не оминув його. Побачивши якусь гінську назву гурту та тег "блек метал", подумав, що це чергове підвальне брязкання та дзижчання про ацького сотону і хотів проігнорити, і лише україномовні тексти змусили мене, все ж таки, скачати та прослухати цей чудовий альбом. І як вже повелося в Україні, якщо якісний блек -  то значить Харків. Це вже настільки аксіомно, що й годі дивуватися. Заводь - молодий харківський гурт, заснований у 2009 році. "Крізь коло і п'ять кутів" є другим номерним альбомом цього колективу. Хлопці зробили дуже класний матеріал, який я би охарактеризував як припанкований блек метал. Чудова мелодика, мінлива ритм секція і цікаві тексти (можна почитати тут: див. передостанній пост). Є навіть дві пісні на слова Юрія Тарнавського та Осипа Маковея. Загалом музика Заводі дещо нагадує ранній Лютомисл та Drudkh, і це невипадково, адже один із учасників, а саме Amorth, грав у вищезгаданих колективах. На завершення зазначу, що даний реліз цілком заслуговує на звання найкращого українського блек альбому 2013 року, і цим все сказано. Слухайте й інджойте 

Black Messiah - Heimweh (2013), Symphonic Black/Folk/Viking Metal

А тут зазначу коротко: цей альбом був би дуже хорошим, якби вийшов років 10 тому. Німці із Black Messiah у 2005-2006 роках видали два чудові фолк метал альбоми, з тих пір чогось кращого від них вже не чекаю. Скрипічні партії на новомо альбомі вже не такі домінантні, та й загалом якість зведення матеріалу не годиться для сьогодення. Не вистачає насиченості, жирності звуку, гітарне звучання надто рідке. Хоча властива цьому колективу гарна мелодика лишилася на місці. Для гурманів вишуканості та композиційної складності альбом Heiweh буде надто примітивним, але для любителів простої фольк металевої мелодики з дещо нафталіновим звучанням цей реліз стане ще однією годиною приємного меломанства. Посилання на альбум 

Alghazanth - The Three-Faced Pilgrim (2013), Melodic Black Metal

Ну, нарешті новорічні гуляння майже закінчилися, і я знову повертаюся до рецензування. Кінець 2013 року був дуже насичений у плані виходу нових альбомів. Маю досі близько трьох десятків неопрацьованих альбомів з минулого року, тому постараюся їх оперативно оцінити і коротко вам описати найкраще. Почну із фінів Alghazanth. Для мене цей колектив є зразково-показовим. На новому альбумі хлопці дещо відійшли від симфонізму і видали еталонної краси пуристичний мелодік блек. Нічого зайвого, жодних експериментів з авангардом чи прогресівом. Лише блек і мелодика. Дуже хвайний альбом, який легко слухати і приємно смакувати. Качаємо тут

Воплі Відоплясова - Чудовий світ (2013) / Folk rock

Ну, нарешті мої руки дійшли до написання рецензії на новий альбом ВВ. Таку подію просто не припустимо ігнорувати. Не без підколу на якомусь інтернет виданні Олега Скрипку навіть номінували на митця року 2013 за випуск аж одного альбому за останні 7 років. Я розумію, що Олег Юрійович поринув з головою в суспільно-громадське життя та зайнятий багатьма культурно-музичними проектами, що на ВВ часу йому лишається зовсім обмаль, тому вже й не чекаю, як колись, з трепетом в серці, кожного нового альбому Воплі Відоплясова, бо в тих чеканнях лише розчарування. Новий реліз вийшов через 7 років після попереднього, і це добре. Радіємо цьому хвакту. Гурт продовжує творити і концертувати. Сам Олєг стилістично охарактеризував "Чудовий світ" симфо панком і вважає його першою особисто для нього свідомою роботою. Цікава заява, але підозрюю, лукавить. На мою ж суб'єктивну думку - цей реліз є першим невевешним альбомом і радше би він увійшов до сольних робіт Скрипки. "Чудовий світ" - це суцільна еклектика, заміс різних стилів, залучення широкого існтрументарію, що іноді, на жаль, переходить в певний балаган. І головне, що особисто для мене завжди було своєрідною візитівкою ВВ - Олєг-баяніст. Де він подівся? Тепер не грає ні на баяні, ні на трубі. Взагалі, в основі "Чудового світу" лежить концепція Олєг Скрипка і Льо Гранд Оркестр, яку митець просуває всі ці останні роки. Воно то, може, й гарна ідея - залучати максимум спешел гестів (погляньте скільки їх) і трансформуватися в нині трендовий ворлд мюзік, але ж при цьому втрачається той колоритний дух ВВ 90-х, добрезнаний і любимий нами, олдовими поціновувачами гурту. І ето не єсть харашо. Перед прослуховуванням альбому я ставив собі єдине традиційне питання: "Скільки реально нових пісень буде містити цей реліз", адже відомо, що на кожному лонгплеї ВВ є пісні, які були написані ще в 90-х, а то й у 80-х, які Олєг майстерно приховав у шухляду і звідти дістає, включаючи їх порціями у нові релізи як свіжонаписані хіти. На жаль, не зміг поки що достеменно дослідити всі треки на предмет їх давності. Але навіть якщо відкинути всі пісні, що виходили впродовж останніх шести років синглами, то чистих нових треків на альбомі лише 6 + експеримент (до речі, вдалий) на народну "Дібровонька".Також цікавим є питання хітовості, на жаль, з цим теж проблемно. Сам Олєг в одній з телепередач на запитання: "А коли ж ви нарешті напишете хіти на кшталт "Весна" чи "День Народження"?" відповів: "Вже написав - "Мана". Даний трек, певно, невипадково йде першим на альбомі, але ж, як то кажуть, "хітовість хітовості різнь", і думаю ви погідитеся зі мною, якщо скажете, що "Мана", ну, геть не дотягує до такого звання. Особисто мені серед нових пісень найбільш оригінальними і якісними здалися "Диво" і "Талалай" за участі Олега Михайлюти з ТНМК. Доволі цікаво і сімпатічно вплелися партії фагота в цих треках. Рекомендую звернути увагу. Ну, і наостанок резюмую: загалом непогано але не торт. Гурт ВВ значно змінився і набув для себе нових, експериментальних музформ: фолк обріс сімфо, а панк рок розчинився у невиразному ворлд мюзік.

посилання для скачування

The Privateer - Monolith (2013), Folk Metal

Рекомендую на дозвіллі ознайомитися з новим творінням німців The Privateer. 12 бойових треків на піратську тематику унєсут вас в казку морських пріключєній і нєзабиваємих приємних меломанських ощущєній! Стилістично назвемо цю музику приблекованим хеві фольк металом. Як і на дебютнику дворічної давнини, лідируючі позиції утримує скрипка, яка виразно солює впродовж усього альбому. Загалом, хароший фольк метал крєпиш, але видно, що рєбйата ще шукають свойо істінноє ліцо і звучання. Сподіваємося, що на третьому ЦД вже розкриються у своїй повній красі!

кач тут