Ця сторінка повністю присвячується музиці. На радість і в кайф усім справжнім меломанам. Для кожного, кому музика – не просто набір звуків, а стан життя і спосіб мислення. Тут ви знайдете рецензії на новинки вітчизняної та закордонної музики. Специфіка рецензування – жива комічна суб’єктивна форма, збагачена різноманітними лексичними та стилістичними засобами. Отож, гайда в безмежний світ музичних відкриттів!
Якось завше важко рецензувати улюблені банди, бо їх легко переоцінити і дуже важко критикувати. Тому перед написанням цього тексту прослухав новий 12-ий номерний доробок німецьких фолкмітолістів In Extremo добрий десяток разів, щоб бути більш-менш об'єктивним. Відразу скажу, що загалом реліз "Quid Pro Quo" однозначно кращий від попереднього кізяка "Kunstraub". Тут знову присутні не лише авторські, але й чисто медієвальні мелодії. Зокрема, сподобалося нове прочитання "Palastinalied". Однак суперхітових речей, які б відразу влазили в голову та чіпляли душу немає, ну, хіба що за винятком "Lieb Vaterland, magst ruhig sein" - лірично, патріотично і з "чувствами" - єдина річ на альбомі, яку після першого ж прослуховування захотілося прогнати повторно. Із цікавинок даної платівки ще відзначу появу на ній спеціально запрошених едішенал гест-вокалістів: славетного Хансі із Blind Guardian у пісні "Roter Stern" (нє удівілі) і мейнстрімового Маркуса Бішофа із Heaven Shall Burn - у "Flaschenteufel" (нєажиданний паварот). Ну, а от що не сподобалося (хоч і звучить кумедно), так це загравання із рашен фан-сектором у вигляді переспіву заяложеного рос. нар. гіта "Чьорний воран". Припускаю, українцям приємніше було б почути у виконанні In Extremo "Ой у вишневому саду...", ну, чи хоча б "Горіла сосна". Міхаель справився би! Але шо маємо, то маємо. Минулоріч гурт In Extremo відсвяткував своє двадцятиріччя!, і думаю, всі вірні хвани обов'язково відвідають концерти команди, які проходитимуть цієї осені в рамках ювілейного туру (сподіваюся, добряче роздадуть у Києві). лінк/download
об'ємний 360-градусний відос на "Sternhagelvoll"
+ гангста-кліп на бадьору відкривачку "Stortebeker"
Ось вам четвертий номерний від шведів Fejd. Не знаю, яким чином вони потрапили в метал-архіви, бо, наскільки пригадую, грали завше фолк-рок, а точніше вікінгарок, але тепер чомусь громадськість віднесла їх до металу. Ну, то таке, насправді, металу тут мало, а от типового вікінгароку - хоч греблю гати! Загалом, нєплохо, навіть Otyg-ом попахує, але якось без душі, без пристрасті. на разок/download
Наступним пост-роковим релізом, про якого варто тут згадати, є п'ятий номерний альбум знаних німців Long Distance Calling. Ці рєбйата постійно експериментують, тому було важко щось передбачити. Але вже після першого прослуховування можу сказати: "це зачьот!" Дещо несподіваний хід від пост-мітолу, від прогресиву, від інструменталу - фактично до альтернативного поп пост-року. Ну, і канєшно олійки підлив у це свіже багаття новоспечений вокаліст гурту, але добре нам відомий норвезький виконавець-сонграйтер, протеже вєлікого гурту Anathema - Пітер Карлсен. Так-так, саме він вокалить на цьому альбумі. Більше того, здається мені, що окрім вокалу він ще й деякі власні музичні ідеї втілив на цій платівці. Загалом схвалюю цей тандемний експеримент, вважаю його вдалим і рекомендую всім зацінити/download
Продовжимо оглядини пост-рокових релізів четвертим номерним альбумом польських музикантів Tides from Nebula. Платівка "Safehaven" вийшла ще на початку травня і якось не дуже звернула на себу увагу поціновувачів інструментального пост року. Але цей варшавській колєктів добре себе зарекомендував ше з 2009 року і до сьогоднішнього дня жодного разу не зганьбив свого імені. От і на свіжому релізі маємо якісний та приємно-мелодійний інструментальний матеріал із вагомою долею електроніки та загальним солодкуватим присмаком від його прослуховування. беремо/download
Підназбиралося в мене кілька пост-рокових свіжаків, пора б їм трохи уваги виділити. Розпочнім з америкосів If These Trees Could Talk, які після чотирирічної перерви розродилися своїм третім номерним альбумом із "життєрадісною" назвою "The Bones of a Dying World". Я і не знав, що ці рєбйата тяжіють до мітолу, навіть на Metal Blade свої альбуми видають. Здається, це й усе, що мене здивувало, адже в музичному плані цей реліз нічим свіжим, нічим оригінальним не вирізняється. Загалом, всьо гладко й чотко, але після двох прослуховувань бажання далі вникати у цей реліз зникло. таке собі/download
