Ця сторінка повністю присвячується музиці. На радість і в кайф усім справжнім меломанам. Для кожного, кому музика – не просто набір звуків, а стан життя і спосіб мислення. Тут ви знайдете рецензії на новинки вітчизняної та закордонної музики. Специфіка рецензування – жива комічна суб’єктивна форма, збагачена різноманітними лексичними та стилістичними засобами. Отож, гайда в безмежний світ музичних відкриттів!
Накину ще трохи осінньої меланхолії. Рекомендую ознайомитися із п'ятим номерним лонгплеєм легендарних британців Slowdive. Погодьтеся, не дуже велика дискографія як для команди, яка грає з кінця 80-х. Не кількістю, а якістю, як то кажуть. Приємний зефірний дрімвейв реліз від динозаврів жанру, який тягне переслуховувати. Для себе виокремив, як найкращі, наступні композиції "Alife", "Andalucia Plays" та "Kisses".
Відкрив для себе нещодавно цей шведський ванмен проект. Ну як відкрив, згодом згадав, що чув колись цей Grift на якомусь давньому спліті з Drudkh. Але тоді той мен виступав по депроблеку, а на свіжому релізі звучить чистої води неофолк, який віддалено нагадує Sangre de Muerdago, і це невипадково, бо тіпочок з цього іспанського бенду допомагає шведу наярювати на всяких скрипках та насосних органчиках. До речі, рекомендую також ознайомитися із попереднім релізом 2020 року, там ще присутній блек, і водночас вже багато фольку. Коротше обидва альбоми можна сміливо брати в колекцію. Душевно, меланхолійно і дуже мелодійно.
Підкину ще порцію осінньої музички. На четвертому повноформаті фіни продовжують навалювати якісний мелодумдет із глибоким гроулом, визгливим скрімом, чоловічим чистоголоссям та потужною ритм секцією. Альбомна відкривачка дуже вдала, а от далі виразність дещо втрачається, хоча є доволі хороші фрагменти. Загалом здається, що за мелодіями цей альбум поступається попередньому, який вийшов три роки тому. Все інше - на тому ж високому рівні: приречено, атмосферно, навіть трохи симфонічно.
Ще хочу поділитися новою знахідкою - це новий реліз італійського гурту Deadly Carnage. Команда грає ще з 2005 року, але якось не траплялася мені досі на вуха. Протягом усього творчого шляху еволюціонувала та урізноманітнювала своє звучання. Нині ж музика колективу поєднує у собі блекгейз (вплив "альцестовщини" дуже відчутний), пост метал, прог дум і навіть трохи фольк. Екстрим вокалів тут немає взагалі, зате фрагментами присутні струнні фольк інструменти, як от різні там лютні, бузукі, ерху і вплелися вони у цю мішанину дуже гармонійно. Безперечно, альбом вартий уваги.
А ось і заявочка на жанрову перемогу цього року. У легендарних греків On Thorns I Lay нині суперювілей - 30 років творчості та 10-ий номерний повноформатний реліз. Тому тут просто гріх не ознайомитися. Щоправда, зі старого складу залишився тільки гітарист, навіть вокаліст пішов вже на пенсію, і на цьому релізі вже чуємо нового чувака вперше за всю історію банди. Але відзначу, що вокальна заміна дуже гідна. Новий мен гроулить навіть агресивніше й потужніше, як мені здалося. Та й загалом рівень та якість запису та зведення на високому рівні. Вже з першого треку так навалюють, що можна подумати, що це Septicflesh, не вистачає тільки бластбітів. Зате від септіків запозичили орієнтальні інфлюенції, ну, дуже подібна атмосфера (а оці вкраплення якоїсь дудки схожої на дудук та бренчання на якійсь східній мандолінці - дуже мені до душі, хотілося би такого ще більше). Загалом моцний реліз, в якому безперечним хітом для мене є останній трек "Thorns of Fire", на який дядьки ще й відос зробили. Рекомендую.
