Ця сторінка повністю присвячується музиці. На радість і в кайф усім справжнім меломанам. Для кожного, кому музика – не просто набір звуків, а стан життя і спосіб мислення. Тут ви знайдете рецензії на новинки вітчизняної та закордонної музики. Специфіка рецензування – жива комічна суб’єктивна форма, збагачена різноманітними лексичними та стилістичними засобами. Отож, гайда в безмежний світ музичних відкриттів!
Ну, це, на диво, непоганий альбум. Давно вже списав цих німців, бо від фольку вони відійшли, а павер у них доволі посередній. А тут несподівано, цілком пристойний жанровий матеріал видали, з внятними мелодіями і хуковими ритмами. "Fire of the Moon" підспівував вже з першого ж прослуховування. Так що норм, можна слухати на релаксі.
А от хто порадував, так це шведи Wormwood. Вважаю, що повністю реабілітувалися за невдалий попередній лонгплей. Новий реліз "The Star" порадував приємними мелодіями, м'яким звучанням, ну, і загалом навіяв мені ностальгію за мелоблеком кінця 90-х - початку 2000-х. Улюблений трек на цьому альбомі - "Suffer Existence". Рекомендую.
Третій повноформат квебекців Valfreya, чесно кажучи, розчарував. З перших хвилин прослуховування складається враження, що доволі якісна робота. Вона справді файно записана й зіграна, звучить напищено, епічно, симфонічно, містить багато скрипки. Проте усе це якось зіграно без душі. Кілька разів прогнав, ну, і геть не чіпляє, і не запам'ятовується. Наче всі необхідні інгредієнти є, з яких мав би вийти класний мелодік фолк блек, але, на жаль, вийшла страва без смаку.
І знову повертаємося до українського блек металу. І це дебютна платівка київського ванменбенду Survscale. На ній маємо доволі якісно записаний прямолінійний швидкісний чорний метал. Не атмосферік, не симфо, не пост, а скорше такого класичного норвезького зразка, щось в дусі Emperor, Satyricon і таке інше. Ну, це справді непогана спроба, яка вартує уваги шанувальників такої музики.
Нарешті в мережі новий дванадцятий номерний лонгплей улюблених японців Mono. Чекав нетерпляче, хоча великих надій не плекав, щоб потім не засмучуватися. І в результаті, альбом не розчарував. Звісно, можна дорікнути, що нічого нового, самоповтор і таке інше, але загалом робота вийшла файна. Симфонізм є (тут багато і скрипкових, і духові є), фірмова мелодійність є, чіткі барабани є. Дещо просідає середина альбому, а початок та фінальні треки добротні. У окремих випадках є певні натяки на стару добру стіну звуку, яку вони колись майстерно продукували. Зараз це вже не та потужна стіна як колись, але місцями є її залишки-уламки, як от, наприклад, у кульмінації композицій "We All Shine On" і "Time Goes By". Не найкращий альбом японців, але й точно не найгірший. Рекомендую ознайомитися.
