Ellende - Todbringerin (2024), Post-Black Metal

На часі п'ятий номерний лонгплей від австрійця Лукаса Гоша. Дуже рівний і, я би навіть сказав, монотонний матеріал. Осіння меланхолія присутня, однак яскравих червоних чи бодай жовтих листків мною не помічено. Дуже шкода, що з музики цього ванменбенду безповоротно зникли скрипкові, які додавали особливого шарму та вирізняли цей проект з-поміж багатьох інших пост блекових ансамблів. Але це всеодно дуже приємна та якісна сумна музика, рекомендую ознайомитися. Піду ще разок переслухаю - "Verehrung" та дилогія "Scherben Teil" таки чіпляють.

Empty Mirror - Deus Profanus (2024), Symphonic/Gothic Metal

Ось такий підвернувся коротенький дебютничок від симпатичного грецького секстету. Мені як шанувальнику старого доброго готік думу з вокальними партіями типу beauty and the beast цей реліз припав до душі. До того ж тут ще є хорали та чистий чоловічий вокал. Класний ностальгійний матеріал із гарними чуттєвими мелодіями. Поки слухав - наче перенісся у часі на років 20-25 назад.

Ensiferum - Winter Storm (2024), Epic Folk Metal

Ну, а чого нам очікувати від легенди фінського фолк металу? Та нічого нового. По першому прослуховуванню то й взагалі здалося якось геть скучно. Згодом виникли якійсь двоякі відчуття: з одного боку все доволі передбачувано і самоповторно, з іншого - наче й непоганий реліз, є приємні мелодії, навіть духом старого Emsiferum попахує. Але з павером, як на мене, перебір, хотілося би, все ж таки, агресивнішого, злішого матеріалу, бо подекуди, ну, геть якийсь неприкритий Luca Turilli звучить.

Fleshgod Apocalypse - Opera (2024), Symphonic/Technical Death Metal

Дуже приємно здивували італійці цього разу! Після кількох прісних безмелодійних, з тупою долбьожкою альбомів видали надзвичайно класний реліз. Здавалось би, ну все, крах, зайшли в глухий кут сумбурного зубодробильного молотилова у свої творчості. Однак пауза у 5 років пішла на користь. До хлопців доєдналася чудова вокалістка, а музика знову набула хітової мелодійності. Можливо, шанувальники технічного дету й засмутилися, а я навпаки радий знову чути класні мелодії від FA. Та й "опопсінням" це теж не можна назвати, агресія й напір, шквал бластбітів присутні у музиці італійців і нині. Чим більше слухаю, тим більше подобається ця "Opera", яка поєднала у собі пафосну епічність Septicflesh, шарм жіночого вокалу The Project Hate MCMXCIX та хорову симфонічність Therion. Один із найкращих альбомів 2024 року!

God Is An Astronaut - Embers (2024), Post-Rock

Ще одні ветерани жанру нагадали про себе черговим повноформатом. Тут звісно чуємо динамічніший матеріал у порівнянні із релізом канадських колег із попереднього допису. Проте й "астронавти" цього разу теж розчарували. Оці табли, сітари та інша далекосхідна мішура - ну, не те, чого хотілося почути від грандів пост року. Якийсь невиразний альбом вийшов. Після кількох прослуховувань нічого не запам'яталося. Криза жанру відчувається як ніколи.