Helevorn - Compassion Forlorn (2014), Doom/Gothic Metal

Це знову той випадок, коли всьо якісно й професійно але зовсім несамобутньо. Щоправда, альбум "Compassion Forlorn" точно припаде до душі ностальгікам кінця 90-х - початку 2000-их. Загалом новий реліз Helevorn є логічним продовженням двох попередніх альбумів. Правда, слід відзначити, що музика не втрачаючи мелодизму, набула агресивнішого відтінку завдяки частішому використанню гроула. Та й взагалі, слід похвалити вокаліста колєктіву, віддамо йому належне - дуже файно попрацював. І тембр у тіпка дуже сімпатічний, як у брутальному пориві, так і в чистоголоссі. Однак із самобутністю та оригінальністю, а точніше з їх відсутністю, потрібно щось робити. Можливо, збільшити присутність тих поодиноких хорових співів чи акустичних інструментальних партій, а може, заспівати рідною для Helevorn іспанською. Їм вже метикувати на майбутнє. А поки маєте змогу оцінити чудовий мікс із Lacrimas Profundere (середнього періоду), Paradise Lost та Crematory.

Інджойте

SepticFlesh - Titan (2014), Atmospheric/Symphonic Death Metal

Ну, так, новий альбом легендарних греків ще вийшов наприкінці червня, але я дістався до нього лиш тепер. І хоч металгромадскість вже давно віднесла "Titan" у альбоми року, спробую ще встромити й свою суб'єктивну думку. Згіден, за продакшен, професіоналізм, майстерність та масштабність, безумовно, цей реліз можна вважати одним з найкращих у 2014 році. Однак це не вичерпний список критеріїв, яким повинен відповідати the best album. Для мене завше важливий показник композиційної якості, хітовості, невимушеності у сприйнятті та душевної щирості. От цього якраз і бракує даному кругляшу. З відродженням гурту в 2007 році та виходом альбуму "Communion" у 2008-му стало зрозуміло, в якому напрямку буде розвиватися творчість греків. Зростання долі живого симфонізму стало тому підтвердженням з виходом "The Great Mass" у 2011. І ось минуло три роки, і маємо новий доробок "Titan". Очікування не перевершив, ба, навіть розчарував, бо Septicflesh загнав себе в сумбур і пафосну надмірність. Так, фірмовий саунд впізнається відразу, однак перенасиченість зубодробильних бластбітів - це очевидний перебор. Ритмсекція настільки висунута вперед, що заважає сприйняттю, і без того, не особливо яскравих оркестрових аранжувань. Такий сумбур нам добре вже відомий по останньому альбому італійців Fleshgode Apocalypse. Натомість, Septicflesh наступив на ті ж самі граблі - в погоні за вражаючим мегагучним відірвиголова звуком не зберіг свою таємну атмосферну сокровенність. Де ті чарівні фірмові парящіє мелодичні гітари?! Немає, гітарна мелодика зведена до мінімум, зате ось вам, хлєбнітє-ка, панове, у достатній кількості надпафосне волторно-тромбонове завивання! Ех, не цього чекав від улюбленого гурту. Після сьомого треку альбум навіть почав піднабридати, все ж таки надмірний барабанний шквал - то не моє. Добре, що тут ще бонус треки приліпили, які дали змогу оцінити оркестрові музикування в чистому вигляді та врівноважити на перший погляд (послух) не зовсім схвальне враження від альбому. Та загалом цей диск - велика і майстерна робота легендарного бенду, певною мірою такий собі еволюційний експеримент, але для мене особисто оптимальним рівнем розвитку симфонізму Septicflesh лишається The Great Mass 2011 року.

Качаєм і вникаєм

Falloch - This Island, Our Funeral (2014), Atmospheric/Folk/Post-Metal

Другий номерний від скотського (читай шотландського) проекта Falloch дещо розчарував. Ну, не так щоб сильно але я трохи більшого очікував, особливо після файного дебюту 2011 року, оригінальність якого була у майстерному поєднанні пост року, пост мітолу та фолку. На нинішньому ж релізі констатую майже абсолютну відсутність фолку. Підозрюю, що причиною цього став звал Енді Маршала (який сконцентрувався на своєму новому фолк блек дітищі Saor). Енді пішов, а зним і фолк інфлюенції значно ослабли, та й металева складова вже не така моцна. І потягнуло самотнього Скотта МакЛіна у простори жу-жу поц року та атмохверіку.

Оцінити нові атмосферування.

Новинки російського пагану

Не секрет, що паган хволк метал зараз на своєму піку популярності в Расєї! А кількість груп, які лупашать у рамках даного жанру росте щодня. Звісно, кількість - не значить якість, але я все ж таки відсіяв геть відверте лайно і постарався відібрати слухабельне та пропоную вам ознайомитися. Не буду характеризувати окремо кожен альбум, а просто відзначу, що така музика сподобається всі прєвєрженим хванатам жанру а також хванатам славонік пейген ідеології. Тексти у всіх гуртів у найкращих традиціях про вєлікую Русь-всрусь, лапті, воїни-русічі, мари-шмари, сварогі-чертогі, стрєли пєруна, явь-навь, ну, і так далі. Інструментарій теж традиційний: дудкі-свістєлкі, гудєлкі-пєрдєлкі, балалайкі, баяни, скрипки і таке інше. Для себе відзначив наступне: найліпший за якістю й майстерністю звучання альбом - у гурту Руян, найкращий у плані хітовості й музичної вкусності - у гурту Стожар. А, і ще один хвакт - всі ці колективи можна смєло віднести до другого, а окремі й до третього ешелону, адже пєрвопроходцамі-лідєрамі в жанрі досі лишаються Аркона, Alkonost, ну, і частково Калєвала. Саме хванам цих команд така порція новинок найбільше припаде до смаку.

отже, посилання в довільному порядку:

Веда - Под Навесом Боевых Знамен (2014) 

Грай - Млада (2014) 

Правь - Быть Воином (2014)

Руян - Лебедь Белая (2014) 

Стожар - Слава Перуну! (2014)

Dominia - Theophania (2014), Melodic Death/Gothic Metal

Ось він! Найкращий російський метал реліз 2014 року! Наврядчи щось краще вийде до кінця року. Давненько ми нічого не чули від пітерців Dominia. І от нарешті хлопці порадували своїм черговим номерним. І скажу вам, варто таки було чекати 6 років. Альбом видався на славу! Супермайстерний качовий і мегамелодичний сімхвонік дарк метал! Як то кажуть: "више всякіх похвал". Ах, ця плакуча скрипка, треджік мелодика - просто райській бальзам! Та й якість саундпродюсінгу - мегорівень! Зачепило!

забрати і захванатувати