УКРОТЕКА

20 НАЙКРАЩИХ АЛЬБОМІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ РОК-СЦЕНИ (1965 — 2015)

Володимир БАНЯС

Дата народження вітчизняної поп-культури — питання суперечливе й, очевидно, непридатне до фінального розв’язання. Всі спеціалісти сходяться в одному: здійснилося це наприкінці 1950-х, щойно на майданчиках дебютували біт-ансамблі. То було велелюддя молодиків, які намагалися дотримуватись певного стилю в одязі, зачісках, поведінці, в інструментальних зусиллях. Дуже жаль, що низка негативних чинників не дала змогу закарбуватись явищу в історії, зокрема, у вигляді фонограм. Понад те: через призму цьогочасся весь період аж до другої половини 1960-х нагадує туман із певними проясненнями. Серед останніх найяскравіше мало місце навесні 1965-го, коли дипломований археолог із Києва за участі друзів сотворив диво…

ЕТО (1992) / МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §20.

Якщо уявити історію нашої рок-сцени у вигляді колючки, де головка — маса альбомів, а гострі піки голок — вершинні платівки в конкретних напрямах, то в голці «арт-дарк-фольк» піком буде дебютний реліз «Мертвого Півня». Оригінальною у світовому вимірі ця робота не є. Проте вона талановита — на рівні планетарному. Наприклад, через рафінований синтез фоніки з театральною стилістикою.

ТАНЦІ (1989) / ВОПЛІ ВІДОПЛЯСОВА

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §19.

Олег Скрипка не втомлюється називати 1980-ті «золотими». Це зрозуміло: унікальність («плюсова» чи «мінусова»?) київського квартету в тому, що прем’єрні роки існування стали для нього фантастично багатими — пісні народжувалися десятками ледь не щомісяця, відтак наче відрізало; з приходом 1990-х «ВВ» тільки те й робить, що дістає із загашників архівний матеріал, обчикрижує його, надаючи якісного студійного зведення. «Танці», можна сказати, ввібрали вершки періоду розквіту — 14 лаконічних треків на три інструменти (зі спорадичними вкрапленнями кущових спецефектів і труби) з раритетним прочитанням панку. Раритетним, адже випускники КПІ виростали на AC/DC, узявши звідти орієнтацію на саунд хоч і простий, але не прямолінійний.

Я ПРИДУМАЮ СВІТ (1999)/ПІККАРДІЙСЬКА ТЕРЦІЯ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §18.

Коли правда, що «рок-н-рол є музикою дилетантів», то матеріал галицького секстету — рок-н-рол без музики у виконанні професіоналів… У них кілька рівних альбомів, одначе цей таки виокремлюється: трек-листом, кожен пункт якого проникнув на радіо; художнім перфекціонізмом, що дає змогу визнати «Піккардійську Терцію» топовим ансамблем світу в жанрі «а капела»; розмаїттям вокальних технік, на базі котрих імпозантні молодики без труднощів відтворюють специфіку народних дум, американського кантрі та європейського вальсу; врешті, планкою студійного запису — вперше високою… Вони ж справді придумали свій світ — шляхетний, ні на кого не схожий, позбавлений зайвих елементів, теплий, але не сентиментальний; дуже космополітичний, дуже національний, дуже львівський.

БОРОЗНА ОБІРВАЛАСЯ (2015) / DRUDKH

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §17.

Витвір Романа Саєнка — наче мірило актуального стану блек-металу: після характерних минулому десятиліттю мутацій, кооперації зі шугейзом і всім, де є префікс «пост», нова декада вимагає вороття до коренів. Тому немає солодкавості, попсовості — суцільний вокально-інструментальний шторм, дещо монотонний, але то печать часу: кожен довгограючий жанр змушений або синтезуватися з іншими, або навпаки — суворо відсікати наносне. «Ліс» обрав другу путь.

МАРІЯ-ОРАНТА (1965) / БЕРЕЗЕНЬ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §16.

Справдешня перлина вітчизняної культури, одна з прем’єрних у світі рок-опер дочекалася наших («цифрових») днів у вигляді уламків: ніхто не знає точного й повного списку пісень, а ті вісім, які збереглися, — частина чогось більшого… Драматичної долі композитор Олександр Авагян та Ко вільно плавали в морі стилів (мерсибіт, блюз, соул), ішли попереду епохи (у шлягері «Ганка» лунає флейта, сам же він є фанком чистісінької проби!), залучали до праці талановиту молодь (зокрема, Ніну Матвієнко), поновлювали інтерес до українського бароко (за що над ними вчинили розправу)… Поки житиму, не втрачу віри, що в якомусь архіві знайдуть заповітну бобіну, котра після шліфовки заяскріє багатогранною мозаїкою геніальності — радісної настільки, наскільки естетично досконалої.

ПСИХОПОМПА (1998) / ВСЯК ВИПАДОК

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §15.

Є особливий — мінливий — типаж художників: вони невпинно стрибають од стилю до стилю, гарячково намацуючи свою нішу. Проблематичність оцього процесу в тому, що пошук стає самоціллю, не увінчуючись цікавими результатами. Мешканець столиці України Олег Путятін — один із таких «мінливих»: попервах захоплювався фрі-джазом, опісля перейшов на гітарний ембієнт, згодом схилився до співпраці з попсовиками. Щастя в тому, що він устиг «видати на-гора» opus magnum — імовірно, найбільш шизофренічну платівку в історії вітчизняної сцени. Зазвичай у «Психопомпі» бачать авангард, насправді ж… Одна звукова доріжка відтісняє іншу, постійно щось шумить, дзвенить, булькає, ритмомелодика ламана-переламана, інструментальні партії виринають нізвідки й умить перериваються; паралельно реципієнта обвиває щільна павутина відчаю, депресії, абсурду… Я би назвав оце нотним акомпанементом до новел Франца Кафки.

СУПЕРСИМЕТРІЯ (2003) / ОКЕАН ЕЛЬЗИ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §14.

Чорне фортепіано на чорному тлі, а посередині — клавіші вицвіло-білої барви. 11 треків — блюзових за ритмом, артових за саундом. Хіт на хітові. Тексти, розібрані на цитати-символи часу. Синтезатор як магістральний інструмент, багато струнних. Енергетика й безперервний нервовий струмінь. Вивірені маневри між «синтетикою» та електрогітарами. Стиль у всьому. Смак у всьому. Талант у всьому.

ПІСНІ ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА СПІВАЄ СОФІЯ РОТАРУ (1977) / СОФІЯ РОТАРУ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §13.

«Це одна з найкращих співачок Європи 1970-х. У неї дуже незвичайний, вражаючий, душевний голос, і я не розумію, чому вона досі майже невідома на Заході», — сказав про уродженку Буковини німецький ді-джей Гунтер Штеппель. Згаданого ним десятиліття «вічно молода» артистка мала надзвичайно худу статуру, потужний (фактично оперний) вокал, але головне — намір виконувати лише той репертуар, який до вподоби. Їй пощастило зустріти генія, котрий не просто подарував півтора десятка шлягерів, а показав, яким може бути непідробне мистецтво. Більшість перлин їхньої співпраці ввібрала платівка з характерним для СРСР простецьким заголовком, «контент» якої привели у відповідність до естрадного симфо-року, відтак спробуйте розшукати талановитіший приклад жанру! «Пісня буде поміж нас», «Колиска вітру», «Тільки раз цвіте любов», «Запроси мене у сни» плюс іще вісім божественних віньєток із єдиним недоліком — записом, що потребує вельми копіткого ремастерингу.

БУЛО НЕ ЛЮБИТИ (1994) / БРАТИ ГАДЮКІНИ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §12.

Базою третьої платівки бунтарського гурту зі Львова виявився фанк-рок (хоча без традиційних блюзу та реґі не обійшлось!), а із загальних восьми композицій сім стали шлягерами. Серед них — заголовна, «117 стаття», «Файне місто Тернопіль», «Карпати» програли футбол»… Органічним супроводом мажорного звучання були нігілістичні стьобні тексти — «фірмова» ознака «Гадюкіних».

СЕРЦЕ-МІСЯЦЬ (2011) / КОРОЛІВСЬКІ ЗАЙЦІ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §11.

Сьогодні все більшого розповсюдження набуває думка, що «нульові» для українського року були чимось на зразок Темних віків: більшість героїв 1990-х мовчала, нові імена зазвичай приголомшували хирлявістю, а «повзуча комерціалізація» (вперемішку з «повзучою русифікацією») абортивного шоу-бізнесу унеможливлювала появу чогось неформатного, зате вартісного. Коли десятиліття завершилось, наклюнулися певні зміни, символом яких стала «ремісія» львівських «Зайців»: опісля років латентного існування квінтет видав казково-милозвучний, простий в аранжуваннях і віртуозно «притрушений» естрадністю реліз, гідний найвищої оцінки.

АРНІКА (1974) / АРНІКА

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §10.

Життєдіяльність оцього ВІА має слугувати доказом, що культурний вимір «залізної завіси» був не настільки щільний, як видавалося! Видно, наскільки львів’яни знали специфіку світової сцени 1960-х — 1970-х: за панівним прог-роком а-ля Jethro Tull проступають етно-мотиви а-ля Боб Ділан, поп-джазові варіації а-ля Луї Армстронг та психоделічні джеми а-ля Grateful Dead. Другий «гігант» «Арніки» є позачасовим витвором іще й через аранжування — вражаюче (з огляду на контекст) повнокровні.

МУЗІКА (1997) / ВОПЛІ ВІДОПЛЯСОВА

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §9.

Найпопулярніший вітчизняний CD цілого десятиріччя вернув під світло софітів боївку, про котру почали забувати. Ще й як вернув! Мегашлягер «Весна», здається, всім набив оскомину, а заголовний номер (укупі з кліпом) якийсь час уособлював поняття культурного стьобу. Взагалі багатьом спадало на думку, ніби весь альбом — то сільські гоцалки на текстовій основі у вигляді суржику. Вслухавшись уважніше, розпізнаєте потужний хард-рок, свідомо сирий звук, брутальний бас, місцями трип-хоповий барабанний малюнок і купу аспектів, що розкривають надзвичайно розумних, ерудованих авторів, для котрих імідж скоморохів — усього-на-всього ширма, захист од нерозуміння довколишніх. Нерозуміння багаторічного й невиправного.

ЩАСЛИВОЇ ДОРОГИ! (БАЙ, БАЙ, МИЛА!) (1996) / БРАТИ ГАДЮКІНИ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §8.

Позаминулого десятиріччя багата національна рок-сцена народила лише кілька релізів, які можуть зрівнятися з останньою повноцінною роботою «Братів»: «Музіка», «Шабадабада», «Казки», In Kastus… Що ж таке «Щасливої дороги»? Екзотична суміш блюзу, спейс-року, реґі, мерсибіту плюс українських фолькових мотивів. Надзвичайно мелодійна суміш. І нескінченно талановита.

СПІВАЄ ТРІО МАРЕНИЧ (1979) / ТРІО МАРЕНИЧ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §7.

Той факт, що в багатьох довідкових виданнях (навіть спеціалізованих) для характеристики цього феномена досі вживають слово «естрада», є чимось більшим за непорозуміння чи непрофесіоналізм — я би, радше, розмірковував із приводу надцятого доказу, як українці «свого цураються»… Суть у тому, що колектив із Луцька виконував чистісінький зразок дарк-фольку — напряму, котрий, за версією західних енциклопедій, виник у Британії на початку 1980-х. А тепер послухаймо дебютник Валерія, Антоніни, Світлани і почуємо: модерні обробки переважно народних пісень; сумовито-печальну атмосферу (тому й «дарк»!); чисті за звуком перебори акустичних гітар; ніякого додаткового продюсування-аранжування — тільки стишені мелодії та сув’язь голосів. Ну, зрозуміли? Атож… Не важливо, що було по тому. Важливо мати цей шедевр у персональній колекції.

ДВЕРІ, КОТРІ НАСПРАВДІ Є… (1993) / ПЛАЧ ЄРЕМІЇ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §6.

Знаю людей, яким львівський ансамбль не до душі через «фірмово» аскетичний — дехто вживає прикметник «глухий» — звук. Зокрема, тут: Віктор Майський у парі з Тарасом Чубаєм витискають із гітар далеко не максимум, ударник Мирослав Калитовський здебільшого тримає ритм і тільки басист-віртуоз Всеволод Дячишин сповна «відривається»; в останньому треці скупий інструментарій розширює альт; навзагал не відпускає припущення, що «плита» записувались у щільно зачиненому приміщенні. Та не все є таким, яким видається зовні! Трапляється, люди свідомо застановили: не потрібно нам синтезаторів, продюсерів, багатогодинного викручування ручок звукозаписувального пульту; ми обійдемося малим і створимо видатний лонгплей; наповнимо його фанк-, прог-, арт-, блюз-роком плюс добірною поезією; затим чекатимемо ліпших часів (які не відомо, чи настануть).

КАЗКИ (1997) / СКРЯБІН

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §5.

Я підрахував, що сім «казок» із сумарних 17-ти прорвалися в загальнонаціональні хіти — й це попри «тимчасові негаразди» у вітчизняній економіці, через які людям не до мистецтва, вічно «неформатну» українську мову плюс неготовність нашого обивателя до рафінованої електроніки. Конгеніальною роботою 1997 року Андрій Кузьменко, Сергій Гера і Ростислав Домішевський піднялися дуже високо, мо’ навіть, занадто: хтось із «великих та мертвих» сказав, мовляв, закони світоустрою присікають кожну спробу людини звестися на понадлюдський рівень.

СВІТЛО І СПОВІДЬ VOL. 1 (2003) / ПЛАЧ ЄРЕМІЇ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §4.

Фактично все творче життя молодший Чубай намагається огорнути у фонічний «ковпак» вірші свого батька. Що парадоксально, піку в цьому надскладному процесі Тарас досяг у 33 роки — тобто у віці, в якому Григорій полинув у засвіти, — відтак узяв тривалу естетичну паузу, котра досі не перервалась… Отже, концерт у Національному палаці мистецтв «Україна»: у вигляді супроводу — симфонічний оркестр; на текстових партитурах — абстрактні поеми від автора, котрий не жив, а мучився, при цьому шукаючи світло в совковому мороці; художня основа — арт-рок із фольк-елементами. Перша імпресія — надзвичайної сили потрясіння від зустрічі з Красою (так, із великої літери!)… Родичка з Америки запевняла мене, що впродовж «нульових» ніхто не записав ліпшої платівки.

ЯНАНЕБІБУВ (2000) / ОКЕАН ЕЛЬЗИ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §3.

Безсумнівний пік Святослава Вакарчука, перлина вітчизняної сцени! Тут іще не чути пишного арт-року — є нелукавий пост-панк; відсутня багатовимірна студійна праця, натомість помітне вміння витиснути максимум із наявного; нема пафосу, величі, стадіонності, зате бринить завзяте юнацтво.

IN KASTUS (1996) / КОМУ ВНИЗ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §2.

Неможливо заперечити скептикам, які зауважать, що генеральний витвір Андрія Середи вражаюче анахронічний: і за «бюджетним» аранжуванням, звідки часом аж пре совок (найдужче ріже вухо клята іоніка), й за художнім антуражем, який ніби застряг у 1980-х (фортепіанні пасажі, попсові рифи в руслі нью-ейджу). Чимало слухачів також готові обстоювати тезу, мовляв, «Кому Вниз» видатні лишень у національному контексті, натомість у світовому їхня спайка готики та середньовічного мелосу цілком ординарна… Ну, загинайте пальці: творчість столичної формації надто розмаїта, щоби зводити її до конкретних напрямів; у них фантастично багата фонічна тематика, де, зокрема, органічно сплелись електро-поп, індастріал, метал; навіть згадана старомодність (провінційність) може бути зумисним прийомом для виокремлення себе з-поміж інших… По суті, цей епічний альбом є новітнім аналогом «Кобзаря», отже, смішно дивуватися тим чи іншим «фе» — брила тому й брила, що не кожен її підійме.

ШАБАДАБАДА (1998) / МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ

Оцінка «Музики»: @@@@@

Есенція: §1.

Кожен меломан принаймні раз розмірковував на тему топового альбому «всіх часів». Одначе мало пробували з’ясувати, яка платівка містить найліпшу сторону «А» (чи «Б»). Для мене то вже давно розв’язана дилема! Переконаний: сім стартових композицій («Шабадабада», «Над морем», «Пісня 551», «Поцілунок», «Карколомні перевтілення», «Гобелен», «Холодно») сьомого LP «Мертвого Півня» сильніші за всі аналоги! Навіть міцно тримаючи в полі слуху: перші частини «Морської» або Hunky Dory або Ziggy Stardust або Peasants, Pigs & Astronauts; другі частини Disintegration або Different Class; сторону «В» Songs in the Key of Life; сторону «Г» Physical Graffiti… Звісно, на нашій грішній планеті немає досконалості, зате, слухаючи цю «чудову сімку», повсякчас ловлю себе на думці, що не змінив би тут ані звуку: модернізований поп-фанк уперемішку з ритмічним пост-панком; світло-елегійна аура; першокласний поетичний супровід; ощадливий бас Олега Сука в компанії ковзної гітари Романа Чайки… Й найбільше цю красу не відчувають її ж автори.

РЕЄСТР

§	ВИКОНАВЕЦЬ	АЛЬБОМ	РІК
1.	Мертвий Півень	Шабадабада	‘98
2.	Кому Вниз	In Kastus	‘96
3.	Океан Ельзи	Янанебібув	‘00
4.	Плач Єремії	Світло і сповідь vol. 1	‘03
5.	Скрябін	Казки	‘97
6.	Плач Єремії	Двері, котрі насправді є…	‘93
7.	Тріо Маренич	Співає Тріо Маренич	‘79
8.	Брати Гадюкіни	Щасливої дороги! (Бай, бай, мила!)	‘96
9.	Воплі Відоплясова	Музіка	‘97
10.	Арніка	Арніка	‘74
11.	Королівські Зайці	Серце-Місяць	‘11
12.	Брати Гадюкіни	Було не любити	‘94
13.	Софія Ротару	Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару	‘77
14.	Океан Ельзи	Суперсиметрія	‘03
15.	Всяк Випадок	Психопомпа	‘98
16.	Березень	Марія-Оранта	‘65
17.	Drudkh	Борозна обірвалася	‘15
18.	Піккардійська Терція	Я придумаю світ	‘99
19.	Воплі Відоплясова	Танці	‘89
20.	Мертвий Півень	Ето	‘92

Розробник емблеми — Анатолій Кізлов; в основі емблеми малюнок Марини Тішкової.

2016