Leprous - Melodies Of Atonement (2024), Progressive Metal/Rock

Мої норвезькі улюбленці Leprous знову на арені з новим черговим повноформатом. Це вже восьмий лонгплей гурту. По синглових відеокліпах вже можна було уявити, яким буде цей реліз. Загалом все витримано в дусі останніх двох альбомів, однак тут ще більше відчувається акцент на вокальних піруетах Ейнара Солберга. Очевидно, що на цей матеріал вплинула минулорічна дебютна сольна робота фронтмена гурту. Стало значно більше електронщини, екстрим вокал, якщо не помиляюся, звучить фрагментарно лише в "Like a Sunken Ship", ну і звичайно, у великій кількості супердеталізоване чистоголосе вокальне самолюбування Ейнара. Усі інші учасники гурту виконують роль акомпанемента, такого собі доповнення до вокалу. Проте жодних розчарувань, мені подобається цей альбум, і підозрюю, що після кількох прослуховувань, він ще може розкритися більше. А поки що найміцнішими композиціями здаються три візуалізовані речі "Atonement", "Silently Woken Alone", "Like a Sunken Ship" та, на диво, найелектронніша "Self-Satisfied Lullaby".

Dark Tranquillity - Endtime Signals (2024), Melodic Death Metal

Ну, що можна чекати від легенди й флагманів жанру - тільки якості, тому очікування завше завищені. Щоправда, цього разу нічого не очікував, альбом для мене вийшов несподівано. І мушу зауважити, що це доволі непогана робота. Як мінімум краща, ніж дві попередні 2016 та 2020 років. На цьому релізі знайдуть для себе щось цікаве, як любителі бадьорого агресивного мелодету, так і ті, що люблять ліричну сторону DT з чистоголоссям та клавішами (баладки "One of us is gone" та "False reflection" геть вдалі). Слухаємо й насолоджуємося.

Anoice - Stories in White (2024), Neoclassical/Ambient/Instrumental/Post-Rock

Після агресії, напору, екстриму пропоную зануритися в щось легше, ліричніше. І допоможе нам у цьому цьогорічний реліз японського неокласик дуету Anoice. Невиправдано призабув я цей класний проект, вперше й востаннє згадував тут його ще у 2015 році. А з того часу Anoice видали кілька чудових альбомів, тому рекомендую зі всіма ними однайомитися й надолужити. А щодо найсвіжішого лонгплею "Stories in White" - він виправдав усі сподівання. Файний зразок неокласики у поєднанні з пост роком та електронікою та ембіентом. Смуток, печаль, меланхолія концетровано запаковані у цю душевну роботу. Рекомендую.

Ezkaton - Synaesthesis Monologue (2024), Atmospheric/Depressive Black Metal

І поки харківська школа принишкла, рівненсько-львівська продовжує видавати файні релізи. Таким є четвертий повноформат атмодумового й депроблекового Ezkaton. Дивуюсь енергійності вокаліста Monolith, якого вистачає одразу на Ezkaton, U Kronakh i Colotyphus. Як то кажуть, дай Боже здоров'я чоловіку, щоб продовжував радувати гарною музикою усіх металфенів.

U Kronakh - Night Devours Being (2024), Atmospheric Black/Death Metal

І знову повертаємося до українського. Минулого разу писав "не Drudkh єдиним" славиться український блек, то тепер скажу "не Colotyphus єдиним", адже в U Kronakh грають і співають ті самі  люди. Та й стильово матеріал дуже подібний. Настільки, що якщо не знаєш конкретних пісень, то буде важко відрізнити творчість цих двох колективів. Сам матеріал дуже пристойний, як в плані композиційному, так і в плані якості запису. Це хороший атмосферний мелодійний блек з україномовною лірикою - рекомендую.

Spectral Wound - Songs Of Blood And Mire (2024), Black Metal

Cвіжу порцію холодного швидкісного блеку підвезли канадці Spectral Wound на своєму четвертому лонгплеї. Здалося мені, що цього разу трохи гірше, ніж на попереднику 2021 року. Однак загалом хороший блек-н-рол із чіпкими мелодіями, сирим скрімом та дзвінкими тарілками. Звучать моторно, шумно, по-злому і водночас доволі мелодійно. Відзначу пісню "Aristocratic Suicidal Black Metal" - своїми рок-н-рольними ритмами зачепила вухо відразу.

Machukha - Mochari (2024), Post-Black Metal/Crust/Dark Hardcore

Пора вже створювати якийсь окремий підрозділ - типу український метал в німецькому екзилі. Черговий дебютант із Німеччини з українським корінням (фронтвумен - колишня вокалістка київського мелодет гурту Inner Maze), україномовною лірикою і дуже міцним, файно записаним матеріалом. Ще й жанр вдалий обрали - якраз українській музиці цього бракує. Добротного пост металу та ще й з крастом нам дуже не вистачає. Навіть не можу сказати щось негативне про цей реліз, зроблено дуже грамотно й якісно. А кінематографічний відеоряд геть приємно подивував.

Eisregen - Abart (2024), Gothic/Black/Death Metal

Дивно, що жодного разу тут не згадував про цей німецький дует. Eisregen грають ще з 90-х, і в принципі, відомий колектив у колах dark metal. Цьогоріч цей дует запрезентував свій 15-ий номерний альбум, з яким і пропоную ознайомитися. Фірмовий почерк чується вже з перших секунд. Приємна темна готична атмосферка, простенькі клавішні, крякаючий вокал і хітові чистоголосі приспіви. Усе на своєму місці. Під кінець релізу накинули ще трохи електронщини. Ну, і як водиться у східнонімецьких ансамблях, не обійшлося без пост-совкової травми. У даному випадку маємо трек "Elektro Baba Yaga" на основі популярної військової радянської пісні "Катюша".