Ця сторінка повністю присвячується музиці. На радість і в кайф усім справжнім меломанам. Для кожного, кому музика – не просто набір звуків, а стан життя і спосіб мислення. Тут ви знайдете рецензії на новинки вітчизняної та закордонної музики. Специфіка рецензування – жива комічна суб’єктивна форма, збагачена різноманітними лексичними та стилістичними засобами. Отож, гайда в безмежний світ музичних відкриттів!
Як на мене, то й непоганий мелодік блек на припанкованій підкладці. Це дебютний реліз польського ванменпроекту 1863 із Жешува. Нічого особливого й надзвичайного, але слухається легко, є приємні мелодії, відчутні фолк інфлюенції. Вокал дещо специфічний, як то кажуть, на любителя, але загалом нормальний реліз. Зап'ятався трек "Emigrant".
А це геть непогано. Мало в нас такого музла на вітчизняній метал сцені, а ще й частково з україномовною лірикою, тому поява таких dbsm релізів радує. Ванменбенд із Кропивницького навалює просто й з традиційним смаком жанру. Приємна мелодика, не так щоб геть гнітюча, але доволі сумна, як і потрібно. Та й якість запису гідна. Можна брати в колекцію.
Накину ще трохи осінньої меланхолії. Рекомендую ознайомитися із п'ятим номерним лонгплеєм легендарних британців Slowdive. Погодьтеся, не дуже велика дискографія як для команди, яка грає з кінця 80-х. Не кількістю, а якістю, як то кажуть. Приємний зефірний дрімвейв реліз від динозаврів жанру, який тягне переслуховувати. Для себе виокремив, як найкращі, наступні композиції "Alife", "Andalucia Plays" та "Kisses".
Відкрив для себе нещодавно цей шведський ванмен проект. Ну як відкрив, згодом згадав, що чув колись цей Grift на якомусь давньому спліті з Drudkh. Але тоді той мен виступав по депроблеку, а на свіжому релізі звучить чистої води неофолк, який віддалено нагадує Sangre de Muerdago, і це невипадково, бо тіпочок з цього іспанського бенду допомагає шведу наярювати на всяких скрипках та насосних органчиках. До речі, рекомендую також ознайомитися із попереднім релізом 2020 року, там ще присутній блек, і водночас вже багато фольку. Коротше обидва альбоми можна сміливо брати в колекцію. Душевно, меланхолійно і дуже мелодійно.
Підкину ще порцію осінньої музички. На четвертому повноформаті фіни продовжують навалювати якісний мелодумдет із глибоким гроулом, визгливим скрімом, чоловічим чистоголоссям та потужною ритм секцією. Альбомна відкривачка дуже вдала, а от далі виразність дещо втрачається, хоча є доволі хороші фрагменти. Загалом здається, що за мелодіями цей альбум поступається попередньому, який вийшов три роки тому. Все інше - на тому ж високому рівні: приречено, атмосферно, навіть трохи симфонічно.
Ще хочу поділитися новою знахідкою - це новий реліз італійського гурту Deadly Carnage. Команда грає ще з 2005 року, але якось не траплялася мені досі на вуха. Протягом усього творчого шляху еволюціонувала та урізноманітнювала своє звучання. Нині ж музика колективу поєднує у собі блекгейз (вплив "альцестовщини" дуже відчутний), пост метал, прог дум і навіть трохи фольк. Екстрим вокалів тут немає взагалі, зате фрагментами присутні струнні фольк інструменти, як от різні там лютні, бузукі, ерху і вплелися вони у цю мішанину дуже гармонійно. Безперечно, альбом вартий уваги.
А ось і заявочка на жанрову перемогу цього року. У легендарних греків On Thorns I Lay нині суперювілей - 30 років творчості та 10-ий номерний повноформатний реліз. Тому тут просто гріх не ознайомитися. Щоправда, зі старого складу залишився тільки гітарист, навіть вокаліст пішов вже на пенсію, і на цьому релізі вже чуємо нового чувака вперше за всю історію банди. Але відзначу, що вокальна заміна дуже гідна. Новий мен гроулить навіть агресивніше й потужніше, як мені здалося. Та й загалом рівень та якість запису та зведення на високому рівні. Вже з першого треку так навалюють, що можна подумати, що це Septicflesh, не вистачає тільки бластбітів. Зате від септіків запозичили орієнтальні інфлюенції, ну, дуже подібна атмосфера (а оці вкраплення якоїсь дудки схожої на дудук та бренчання на якійсь східній мандолінці - дуже мені до душі, хотілося би такого ще більше). Загалом моцний реліз, в якому безперечним хітом для мене є останній трек "Thorns of Fire", на який дядьки ще й відос зробили. Рекомендую.
Ну, от і пішли по-справжньому осінні релізи. І що це в нас за незнайома назва? Lord of Shadows - думовий проект тіпочка з атмоблекового Sojourner. І найцікавішим у дебютній роботі цього проекту є вокальна участь Аарона з My Dying Bride та Хайке з Draconian. Ці двоє тут не просто гестять в одній композиції, а дуетять в стилі beauty and beast практично у всіх треках. Чистої води канонічний готік дум, все за стандартами, все за шаблонами. Проте відзначу, щось чистий вокал Аарона мені тут не сподобався, здалося, що якось він криво тут звучить. Загалом, мабуть, якби не знатні вокалісти, то й не звернув би на цей альбом увагу, бо в інструментальному плані йому дуже не вистачає яскравих мелодій.
Саме час після безликого свіжого лонгпеля October Tide послухати щось душевне в улюбленому жанрі. І в цьому нам допоможе абсолютно випадково знайдений мною альбом фінського ансамблю Dark The Suns, а по суті, сімейного дуету, до якого час від часу доєднуються інші музиканти. І мушу сказати, тут все так, як ми любимо, хрестоматійно: смачний потужний гроул, мелодійні передньопланові клавіші і середньотемповий ритм + легкі акценти жіночого вокалу, які додають трохи готичності цьому мелодетдумовому коктейлю. Ще більше здивувався, коли дізнався, що гурт існує ще з 2005 року і має в своєму арсеналі аж 5 повноформатних релізів. Гайда ознайомлюватися.
Наче й нічого вже не очікував від цих шведів, але розчарування таки присутнє. Передбачувано якісне звучання та виконання, але знову якийсь безликий матеріал. Наче й все на своєму місці, збалансовано, фірмово, але геть без душі, нічогісенько не чіпляє. Після кількох прослуховувань так і не зміг виділити бодай один яскравий номер, на жаль.
Не густо зараз із цікавим пост роком, схоже, тренд на таку музику нині геть упав. А тому поки нічого свіжого молодого немає, послухаємо німецьких старичків, які випустили черговий повноформатний реліз. Нічого нового, але на вухо лягає приємно, Загалом дуже нагадує британців Maybeshewill, от тільки експресії тут менше, бракує виразних хуків. Після прослуховування нічого в пам'яті, на жаль, не відкладається. Але для фону йде дуже добре.
Щось геть зачастили хорвати з альбумами. Третій рік поспіль видають по лонгплею. І загалом це вже сьомий номерний реліз гурту. Шкода, що хорватського в ньому практично нічого не лишилося. Із фольку лише жіноче на-на-на-най-на-на-на та якісь елктросемпли фолк інструментів, вся лірика на платівці тепер англомовна. Ще й без колаборацій цього разу. А вже ж призвичаїли, що хтось із німецьких фолк металістів завше хоча б в одному треку гестить на альбумі. Здавалось би, це провал. Але ні, все ж таки, хітовість присутня. Наприклад, "Et in Peccatum", "Blackmoon" чіпляють з першого ж прослуховування. Отже, хлопці ще не зовсім списалися, але з такою частотою виходу нових релізів, переживаю, що їх надовго не вистачить.
Хоч і не повнограй, але думаю, варто послухати новий ЕП нідерландської команди. Міньйон складаєтсья із 6 пісень (всі вони виходили раніше синглами) + 6 інструментальних версій цих самих пісень. Гітарки файні накрутили, віддають моднявим металкором, а так загалом все як завжди - лірично, симфонічно, чуттєво і хітово. Шарон і Ко. тримають марку. Чекаємо цього року ще лонгплей з новими треками.
Якось раніше не звертав увагу на цей британський ансамбль із норвезькою назвою. А виявилося, що навалюють непогано. Напористий такий пост мітол із елементами бадьорого красту і водночас із ембіентно-шугейзовим присмаком. Цікаве поєднання, яке заслуговує на ознайомлення і прослуховування.
Oomph! як Oomph!, не більше, не менше. Все доволі очікувано. Я навіть і не запідозрив би, що змінився вокаліст, якби не глянув відео. Геть вокально подібного до Деро підібрали нового тіпка. Як на мене, дуже гідна заміна. Ну, і по музлу все на своєму місці, впізнавано. Непогано, але хітовості могли би й більше навалити.
