Ця сторінка повністю присвячується музиці. На радість і в кайф усім справжнім меломанам. Для кожного, кому музика – не просто набір звуків, а стан життя і спосіб мислення. Тут ви знайдете рецензії на новинки вітчизняної та закордонної музики. Специфіка рецензування – жива комічна суб’єктивна форма, збагачена різноманітними лексичними та стилістичними засобами. Отож, гайда в безмежний світ музичних відкриттів!
Всього-на-всього 5 років перерви, і Чорт з колєгами знову нагадує про себе. Ще й відразу двома лонгплеями. Вже вийшла друга частина "A Dark Poem", але поки встиг лише з першою ознайомитися. І мушу сказати, файний реліз. Думова меланхолія, легка прогресивність - усе на місці, ще блеку запихнули в один трек. Слухається дуже приємно, по-олдскульному, викликає тільки позитивні враження.
Ще один український чорнометальний реліз у екзилі. Екс-вінничани Grave Circles випустили другий повноформат. І слід визнати, це доволі міцна робота. Спершу якось не дуже чіпляє, проте з кожним наступним треком все більше занурюєшся у темну зловісну атмосферу, яку майстерно створили й зіграли ці талановиті музиканти. Складається враження, що альбом може ще більше розкритися після кількох прослуховувань. Тож пропоную до уважного, вдумливого прослуховування.
Із херсонських степів надійшла свіжа порція чорного металу від Gjallarhorn. Непоганий, рівний реліз. Певно, поки що найкращий у дискографії гурту. Мелодійно, середньотемпово, проте чогось особливого тут не почути. Місцями нагадує більш жваву версію Drudkh. Можна слухати, але чи захочеться переслуховувати у майбутньому - це вже сумнівно.
А про цей американський проект щось геть мало інфи. Я так розумію, що це дебютний реліз ванменбенда. Звучить хрестоматійно і канонічно як для думового жанру. Дуже милозвучно і зовсім не скучно. Душевні осінні мелодії, приємний чистий вокал - навіть якісь ностальгічні відчуття викликає. Особливо міцна середина альбому (3-5 треки). Рекомендую до ознайомлення.
Щось не пригадую я таку угорську команду. Назва якась банальна, а між тим, металархіви кажуть, що гурт грає ще з 90-х, тобто, вочевидь, якась тамтешня локальна легенда. Ну, хоча б на сьомому лонгплеї вдалося ознайомитися із творчістю цього колективу. І мушу сказати, що це доволі милозвучний блек метал. Тремолки, солячки, моторна ритм секція, скрімо-харш, ще й трохи акустики - все у купі досить гармонійно звучить. Не дуже запам'ятовується, але під час прослуховування викликає приємні емоції.
Несподівано приємний павер від німецького ансамблю Fabula Rasa. Нагадує мені іспанську школу, бо міцно базується на скрипкових партіях, у купі з якимось мановарівським пафосом у вокалі. Дуже слухабельний матеріал, який радує, як бадьорими номерами, так і баладками. Для ненапряжного прослуховування саме те!
Другий повноформат від йорданського бенду Falling Leaves. І ні, близькосхідного фольку й навіть натяків на нього тут немає. Натомість маємо доволі хрестоматійний мелодумдет у найкращих його традиціях. Сумні повільні мелодії, тягучі гітари, жалібний, відчайдушний гроул і т.д. Канонічне звучання, гарне виконання. Хотілося би ще більш чіпких мелодій. Але для ностальгування за кращими часами жанру цей реліз згодиться. Слухаємо.
А ось і Faun із новим релізом. І знову якість, знову не підвели. Впевнено тримають марку одного з найкращих медієваль фолк рок гуртів сьогодення. Тут все чудово: гарні вокали, чіпкі мелодії, майстерне виконання і фірмова фаунська атмосфера. Просто дуже гарно. Рекомендую.
І знову Фоєршванц! Черговий реліз від цих веселих німців. Стьобно, пародійно, але якісно й дуже мелодійно та хітово. Sabaton, Powerwolf, Subway to Sally, Eluveitie та багато чого іншого чується на цьому альбомі. Ще й на хіт корейця Psy зробили кавер. Як на мене, дуже вдала платівочка.
Здається, не зустрічав цей шведський гурт раніше, хоча йому вже 10 років. Та й музичку олдскульну виконує, в дусі старого доброго viking mdm. Тако якби не знав всяких Thyrfing, Mithotyn, Manegarm та інших амонамартів, то, може, б і вище оцінив цей альбум. А так, на жаль, звучить дуже третьосортно, хоч і непогано.
На часі чергова порція українського чорного металу рідною мовою. І це третій лонгплей львівського Eskapism. Маємо тут 4 атмоблек композиції на трохи більше 40 хвилин. Слухається добре й легко, неперевантажено, рівномірно. Сопілочка у першій пісні нагадує творчість Kroda, а так ще можна помітити схожість із Colotyphus. Загалом файний реліз, але бракує йому яскравих мелодій, щоб запам'ятовувалися. Прослухав зо три рази, і більше не хочеться.
Цього разу доволі посередньо вийшло. Очікував більшого від цих мастодонтів. На жаль, не виправдали очікувань. Зовсім не зачепив альбом, наче й все якісно записано, виконано, але якось пусто. Мелодії є, але не запам'ятовуються, не качають. Як для ювілейного десятого номерного лонгплею - то слабенько, могли би щось цікавіше підготувати.
Після шестирічної перерви приємно чути, що Equilibrium досі в тонусі. Бадьоро, мелодійно, качово. Від фолку лишився лише легкий фльор, але матеріал всеодно дуже хітовий. Може, комусь і не сподобається надто модернове, навіть корове звучання, проте "Equinox", як на мене, є логічним продовженням "Renegades" 2019 року і ні в чому йому не поступається, ба, навіть кращий, як на мене. У колекцію!
Це заявочка на успіх. Дебютний самвидав від чеської команди Embrace The Darkness здивував. Не очікував такого міцного запису. З першого ж треку нокаутує своєю потужністю. А який тут смачний розлогий гроул! А яка приємна моравська скрипочка. Я аж згадав ранній SSOGE. Тільки тут все значно жвавіше й агресивніше. Фаворитні треки "Eclipse" і "Dead Inside". Реліз справив дуже приємне враження, хоча над хітовістю мелодій можна ще попрацювати, і буде взагалі топчик.
Ну, а ці італійці у своєму репертуарі. Нічого нового, все витримано згідно з давно закоренілою формулою і написано тим самим почерком. Ніяких здивувань, ніяких сюрпризів, все дуже очікувано. Проте здалося, що навіть є фрагменти, які претендують на хітовість, але треба ще розслуховувати, хоча бажання, на жаль, вже немає. Тому якось так, наче й непогано, але й похвалити теж нема за що, хіба що за впевнену стабільність.
Десь читав, що це український Eluveitie:) Нарешті дістався я до нього. Ну, як і очікував, швейцарцями тут і не пахне. Така собі хард версія Mnishek із чоловічим вокалом, ну, можливо, ще трохи Чур нагадує. Мелодійно, але загалом дуже квадратна музика, і оці пластикові однотипні гоп-гоп барабани - геть моветон на сьогодні.
Цікавий реліз від французького септету. Перше, що прийшло в голову від прослуховування альбому "Gods Of Stone And Water" - це якийсь Haggard чи Therion на мінімалках. Є всякі скрипки, дудки, різноманіття вокалів, хорали, пафос, симфонізм. Проте якість запису й зведення невисокої якості, що засмучує. Попахує самвидавом, і судячи з інфи на металархівах, воно так і є. Ех, їх би на якийсь мейджор, бо перспективний колектив, а лишається в андеграунді 15 років.
А це порція шведського дум енд геві металу. Ніколи раніше не чув Dun Ringill, але ось якось натрапив на четвертий номерний лонгплей гурту. І так от непогано він ліг на вухо. Хочете чогось нового в дусі Isole, Ereb Altor, Apocalypse Orchestra, тоді цей реліз стане в нагоді. Слухаємо.
І знову до нашого, українського. Нове ім'я нашій увазі. Deus Sabaoth дебютував у 2025 повним релізом "Cycle of Death". Це середньотемповий мелодійний чорний метал із великою кількістю клавішних і навіть скрипкою. Місцями уповільнюється і набуває ознак doom metal. Загалом непогано, але зведено якось розхлябано й не рівно. По звучанню й атмосфері виглядає трохи застаріло й нагадує щось із кінця 2000-х - початку 2010-х. Ну, але для дебюту нот бед, будемо слідкувати далі.
Шостий номерний лонгплей американців Deafheaven, доволі високо оцінений різними музкритиками та виданнями, потрапив у багато різножанрових рейтингів найкращих альбомів 2025 року. Ба, навіть на rate your music посів друге! місце серед усіх альбомів минулого року. Зайшло так зайшло слухачам. Як на мене, цього разу переоцінили. Так, файний матеріал, витриманий у найкращих традиціях пост-блекового жанру із домішками построкового шугейзингу (місцями навіть дуже душком японського Mono повіває), проте навряд заслуговує такого високого місця в топах 2025 року. Хороший, міцний реліз, але не більше.
Ще один іспанський павер метал з фолковими інфлюенціями. Очевидно, що цей ансамбль перебуває в андеграунді у порівнянні зі своїми іменитими колегами, типу Mago De Oz, Ars Amandi чи навіть Lepoka. Проте це ніяк не знецінює їх творчість. Дуже хороший, мелодійний матеріал, якісно записаний, зіграний, заспіваний. Так, це зовсім не ново, але інших недоліків не бачу.
Неочікувано приємний андеграундний реліз від польського ноунейма. Я так розумію, що за цим проектом стоять дядьки із іншого маловідомого але старішого бенду Trogir. Не слухав Trogir, але ось цей дебют під вивіскою Deadwind - смакота, за духом нагадує Stworz. Можливо, дещо кострубато, сиро, але ж як мелодійно! Той випадок, коли мінімалістичність і простота не стали на заваді. Реліз бере своєю щирістю й душевністю. Чіпляє з перших акордів і не відпускає до останнього. Рекомендація!
Випадково натрапив на цей чудовий німецький міттельальтер реліз. Думав то якийсь ноунейм, а тут виявляється, що це проект фронтмена Versengold та Annie Hurdy Gurdy, які ще у 2024-му році почали запрошувати різних колег з фолк метал цеху, і не тільки, та разом музикувати. У результаті маємо аж два повноформатні альбоми, на яких засвітилися вокалісти із добревідомих німецьких команд In Extremo, Saltatio Mortis, Subway to Sally, Schandmaul, Eisbrecher, Fiddler's Green та багато інших. Сам матеріал дуже милозвучний та чіпкий, деякі треки звучать як євробаченські, наприклад "Sand der Zeit". Підсумовуючи, можна сказати, що це доволі достойний двотомний альманах німецького фолк року. Чудовий варіант для початку знайомства з жанром для тих, хто не в темі, і водночас гарний подаруночок для старих шанувальників.
Не можу оминути увагою крайній лонгплей від легенди німецького електро дарквейву Das Ich, яка після довгої перерви знову порадувала шанувальників свіжим доробком. Не зовсім моя музика, проте симфонічна складова зі скрипковими сподобалася. Повіяло навіть творчістю Letzte Instanz. Можна слухати, хоча кайфонуть від цього більше шанувальники саме індустріальної елекронщини, а не любителі традиційного дарк фолку.
Не старіють ветерани угорського фолк металу. Вже понад 25 років бадьорять вуха меломанів та радують шанувальників геві фолку. Не став винятком і черговий лонгплей гурту. Тут все на місці, фірмово по-далріадівськи: без соплейжуйства, мелодійно, качово, хуково. Місцями навіть навалили більше тяжкості, ніж зазвичай. Дуже сподобався реліз. Сміливо можна брати у колекцію.
Ну, а що там по готік думу? Є ось такий реліз від Саукконена під вивіскою Dawn Of Solace. Дуже слухабельна лірична музика із вкрапленнями гроула, Місцями настроєво навіть нагадало щось із середнього періоду Lacrimas Profundere. Ну, але ж насправді хотілося почути щось у дусі Black Sun Aeon, до творчості якого цій платівочці, на жаль, далеко. Звучить добре, але якось пусто.
Cult of Frey - це ж ті два дядьки, що колись грали в Sleipnir. Ледве пригадав цих музикантів. Ну, і зрештою навіть пропустив реліз 2023 року, але бажання повертатися до нього не маю, бо підозрюю він мало чим відрізняється від "By The Blood Of Odin Part2: Asgard" 2025, з яким оце недавно ознайомився. Наче й непоганий такий стандартний вікінг, десь нагадує Tyr, десь Falkenbach, але геть не чіпляє і не запам'ятовується. Отако лунає собі: ні холодно, ні жарко. Закінчив звучати й забувся. Наче й нічого поганого не можна сказати, але й чогось хорошого тут теж не знайшов. Доволі нейтрально, але з претензією на епічність.
І ще порція сумної повільної музики. Випадково натрапив на цей грецький ванменбенд проект, і він зачепив мене своїм дебютним релізом. І незважаючи на теги "Black" в описі стилю цього релізу, все ж таки, за атмосферою це скоріше doom metal. Але то неважливо, головне, що перед нами справді файний, дуже мелодійний матеріал, який чіпляє з першого ж прослуховування. Понад 40 хвилин сумних душевних тремоло, які, проте, не скочуються в якусь тотальну депресію чи грузний фюнерал. Рекомендую!
А непоганий альбумчик вийшов у Clouds минулого року. Andrei із E-an-na своїми дудками прикрасив думове звучання, додавши етніки. У результаті маємо щемкий фолк фюнерал із вкрапленнями чистого вокалу, клавішами та великою кількістю флейтових солячків.
Натрапив на такий україно-фінський бенд і їх дебютний реліз "Silent Calls From The Other Side". Доволі непоганий постблек із депро-нотками. Ну, воно й не дивно, металархіви показують, що учасники Сelestial Silence мали досвід у інших колективах. Єдине, що дещо відштовхує в цьому релізі - це вокал, якось не гармоніює він із загальним меланхолійним музичним тлом цього альбому. Але то таке. Слухаємо.
На часі чергова порція нового фолк металу. Ну, не зовсім нового, бо музика дуже клішована. Проте цей французький ансамбль чую вперше. Грають всього потроху: десь чується Korpiklaani, десь Alestorm, десь ще якийсь айріш фолк метал. Коротше, весело й ненапряжно. Якби якість запису довели до пуття, було би ще краще.
І ще одне нове ім'я. На цей раз із Канади. Ну, не зовсім нове, бо тіп вже 6 повноформатних релізів наклепав, але щось раніше він мені ніде не траплявся. А музло гідне як для ванменбенду, принаймні ось цей крайній реліз 2025 року. Цілком добротний вікінг блек, мелодійний, напористий, нескучний. Не скажу, що оригінальний, бо нагадує європейські зразки вікінг метал жанру, але це не зменшує якість цього доробку. Рекомендую до прослуховування.
Цікава епешечка від італійців Bønes. Як на мене, доволі непогано, як для дебютного самвидаву. Звучання дещо архаїчне, але сам матеріал хороший. Скрипкові партії нагадали щось думдетове початку 2000-х. Прогнав кілька разів із задоволенням. Можна чекати лонгплей із покращеним звуком.
Чесно кажучи, очікував більшого від третього лонгплею американського ванменбенду Blackbraid. Наче й все згідно з найліпшими зразками жанру, проте не чіпляє, ще й хронометраж затягнутий. Така собі довгограюча жувачка із добрезнайомим, аж до оскоми, смаком. Ще перша половина альбому якось слухається, ну, а далі стає геть нудно. Бракує чогось свіжого, нового, тут, на жаль, все настільки передбачувано, що стає геть нецікаво.
Ну, це справді красно. Файний альбум видали словаки. Це другий повноформатний реліз цього братиславського квартету. І тут ми чуємо якісний примодернізований пост блек із внятними хорошими мелодіями. Ніякого зефіру, загалом матеріал досить таки напористий, навіть злий. Міцний реліз. Слухаємо.
А ось і черговий повноформатний реліз від колись флагманської фінської mdm команди. Еталонно, шаблонно, хрестоматійно. Більше й нічого додати. Добре записано, легко слухається, чистий вокал подобається. Слухаємо.
Ну, і як же не згадати лонгплей від польського Behemoth. Це як лакмусовий папірець у блек/детовому жанрі. Хоча однозначно не можна сказати, бо завжди є прихильники, а є й противники кожного нового релізу цієї епатажної команди. Але цього разу, здається, що пацієнт скоріше живий, чи все ще живий. Як на мене, альбумчик вдалий. Бездоганна якість запису, пафос, епічність потужно накривають бластбітовим штормом. Окрім одіозної загаловної композиції відзначив для себе ще дуже вдалі "Lvciferaeon" та "Nomen Barbarvm". Як не крути, але Behemoth знову видав топовий реліз у чорнометалевому жанрі.
Шість років перерви, і знову про себе нагадав французький ванменбенд Belenos. І здається мені, що це найкращий реліз цього месьє, наймелодійніший так точно. Та й якість запису цього разу значно краща. Фолькових мотивів не помітив, проте помічені затяжні тужливі мелодії (наприклад, у "Tenvalijenn") у дусі MDB, що дуже несподівано, як для напористого паганського блек металу. Загалом цей реліз приємно порадував, і навіть виникло бажання його переслухати.
Ще одна фолк метал новинка, але цього разу не іспаномовна, а італійська, хоча до іспанської сцени дещо подібна. Тут теж чуємо багатий фолковий інструментарій: акордеон, вістли, ірландську бузукі на хеві метал підкладці, хоча місцями це звучить як фолк рок. У гурті Balt Hüttar є два чистих вокали: чоловічий та жіночий. Лірика англійською, італійською і навіть цимбрійською (баварський діалект німецької, який зустрічається у північно-східній Італії). Музично все просто і знайомо, місцями трохи кострубато, але, все ж таки, слухабельно.
Ще порція іспаномовного фолк павер металу. Цього разу із Аргентини. Barloventos існують вже понад десятиріччя і видали за цей час 3 повноформатні релізи, але трапилися мені на вуха лише тепер. У 2025-му вони поповнили свою дискографію подвійним лонгплеєм. Творчість цих аргентинців дуже нагадує Mago de Oz, Ars Amandi і т.д., але морська, піратська тематика додає їх музиці ще й інфлюенції Alestorm. Загалом приємний слухабельний музон з дудками й скрипками.
Добревідомий старим шанувальникам неокласики американський гурт Autumn Tears розродився новим лонгплеєм. Масштабна робота із великою кількістю запрошених музикантів та цілим хором. Епічно, урочисто, симфонічно. Точно не для широких мас і не на кожен день, але під настрій можна слухати. До слова, минулоріч гурт відзначив 30 років творчої діяльності, тож варто ознайомитися із зубрами неокласичної музики, якщо раніше цього не зробили.
Із бразильських лісів, чи то пак, джунглів лунає цей атмосферний блек, який має абсолютно європейське обличчя. Ніякої тобі південноамериканської екзотики, на жаль. Натомість композиція "Ruins of the Lost" з дудкою звучить як типовий шотландський Saor чи Ruadh. Натхненники більш ніж очевидні. Ну, але загалом приємне музло, хоч і вторинне.
Українського атмосферного чорного металу багато не буває. Тому ось ще один, можна сказати, дебютант - перший лонгплей проекту Auratom. Не вдалося знайти точну інфу, однак здається, за проектом стоїть одна людина. Матеріал доволі мелодійний, і справді атмосферний. По вокалу окрім традиційних скрімів є тут ще чоловічі "завивання-декламації", важко це назвати чистоголоссям, не дуже виразні. Основний недолік - драмсекція, яка звучить надто примітивно й пластмасово. Навряд захочеться це переслуховувати в майбутньому, але разок-другий прогнати можна для ознайомлення.
Минуло понад десятиріччя після смерті фронтвумен легендарного грецького жіночого метал бенду Astarte, і ось її чоловік вирішив довести діло до завершення і видав накопичений ще тоді давно матеріал, котрий втілився у новий і останній повноформатний реліз першого повністю жіночого блек метал гурту Astarte під назвою "Blackdemonium". На добру згадку про Tristessa рекомендую до прослуховування цей по-олдскульному добрий матеріал.
І у продовження попереднього посту з Ars Amandi кидаю тут дебютний альбом мексиканського октету Asgaror, який на 10-му році свого існування таки заявив про себе повноформатним релізом. І музика цього колективу дуууже нагадує Ars Amandi та й загалом увесь іспанський фолк павер та геві метал. Вирізняють цей бенд лише фрагментарні вкраплення екстрим вокалу, все інше - це добре знайома нам фолк енд геві іспанська традиція без жодних експериментів, без краплі мексиканської екзотики, на жаль.
Не дрімала у 2025-му й іспанська фолк метал сцена. Пробудилися зі сну мої улюбленці Ars Amandі і після тривалої перерви у майже 6 років видали черговий повнограй. І альбом цей не розчарував, ба, навіть порадував. Отримав те, чого й можна було очікувати. Чудове поєднання геві з іспанським колоритом там добряче приправлене фольковими скрипками-дудками. Дуже мелодійно, хітово і суперслухабельно. Рекомендую.
А це доволі несподівана знахідка. Можна брати в колекцію. Armazi - грузинська команда із Тбілісі, яка грає кавказький язичницький чорний метал. Минулоріч гурт видав свій другий повноформат "Mamulo", і мушу визнати, дуже хороший матеріал, хоча якість запису могла би бути кращою. Проте потенціал і щось свіже в цьому відчувається. Команда заслуговує уваги шанувальників мелодійного блек металу. На майбутнє очікую почути ще більше чистих вокалів, а зокрема славнозвісне грузинське чоловіче багатоголосся, що може стати родзинкою цього метал ансамблю.
Другий номерний лонгплей від шведів Änterbila є олдскульним сируватим блеком із душком скандинавського фольку, щоправда дуже дозованого, а хотілося би більше. За духом мимоволі спливають спогади про Isengard, Storm і т.д. Загалом непогано, але нічим не краще щойнозгаданих динозаврів жанру.
Черговий лонгплей від ізраїльських металістів Arallu, здається, це вже 9-ий номерний. Класний звук, класно зіграно, знову приємно вплітається фолк у блек-детове молотилово, проте його недостатньо, щоб хотілося переслуховувати цей реліз знову й знову. Як на мене, то саме фолк складова вирізняє і робить цікавим матеріал цього колективу. Без неї музика Arallu стає доволі безликим, хоч і добре зіграним блек-детом.
Непоганий такий мелодетовий альбумчик вийшов у шведів After Earth. Не знаю, що там у них звучало на дебютнику 2023-го, але ось цей крайній "Dark Night of The Soul" цілком слухабельний і добре записаний. Тут немає жодних експериментів чи якихось там модернових фішок, тому сподобається він скорше шанувальникам олдскульного шведського mdm звучання.
