Неочікуваний
альбом від грандів видався, як у плані змісту, так і у плані його виходу в
світ. Якось геть я не очікував нового релізу від Therion після виходу
позаминулорічного Sitra Ahra. Попередньо
прочитавши відгуки на металареї щодо "Квітів зла", які переважно
зводилися до слів, типу: шансон, кабаре, Мілєн Хвармер, шіт та УГ, особливих
надій не плекав на те, що почую мегоякість. То в принципі так і сталося. Після
прослуховування можу зазначити лише одне - це експериментальна робота якась,
скоріше данина французькому ретро у теріонівському прочитанні. Не зрозуміло
тільки, навіщо вони випустили це як повноцінний номерний альбум. Зрозуміло, що
займатися 20 років металсимфоононуванням стає нудно. Але вважаю, що своє
прістрастіє до французької поп музіки Крістохвер Йонсон мав би якось відділити
від основної творчості Therion і видати як сайд-проджект, наприклад. А так
виходить, що всі хванати плюються і матюкаються, і залишаються в нєдоумєнії. Бо
не читають, про що нам повідомляє прес-реліз. А там пише так: "Les Fleurs
Du Mal" (a reference to the famous french poet Charles Baudelaire) is a
cover album of 60's/70's french pop songs.The album was financed by Сhristopher
Johnsson. Ніколи б не
подумав, що Йонсон є прихильником Гінзбурга та тих ретро поп-дів, які
виконували його пісні у 60-70-х. Жестяк. От на якій музиці, виявляється,
виховувався майбутній кумір всіх симфометаломанів :) Кочнути і з'їсти уху можна тут
Салют
пацанчєгі! І знову нове відкриття!!!! Качав цей альбум в очікуванні почути
черговий зразок якісного французького пост блеку, а тут виявилося ще краще!
Такого поєднання раніше не доводилося зустрічати. Окремі треки
просто шедевральні! Що ж пропонує нам цей ванмен проджект із Хвранції?
"чєм удівіт" - запитаєте ви. Із металарейського опису жанру, який я
скопіював заголовок посту, особисто мені хочеться відкинути депрессів, нема тут
його (за винятком поодиноких скрімових вокальних партій), є трохи меланхолік, а
депресів не відчув. Ліпше підходить характеристика металархівів - dark metal
(fusion between depressive black metal and trip-hop elements), до чого я ще
додав би - blues elements, що реально чути навыть неозброєним вухом :) Коротше, така
суміш із блеку, тріп-хопу і блюзу сидить в моєму плаєрі вже другий тиждень.
Продовжую вникати і вам рекомендую, навіть якщо й не припаде сильно до душі,
то, принаймні, приємно здивує. Качнути альбум у суперякості тут
Очінь-очінь і
очінь харашо!!! Ще один вітчизняний гурт з якістю єврорівня. Другий
повноформатний альбум цих киян нічим не поступається українським флагманам
жанру ТОЛу та АННі. А, може, навіть і кращий. Підчас прослуховування, ноги так
і рвуться вистукувати різноманітні ритмічні малюнки альбому. Прослухав залпом.
Клас. Звучить свіженько, слово "прогресів" у назві жанру цілком виправдане,
зустрічаються цікаві нестандартні, як для металкору, гітарні ходи, електронні
семпли, а поява, хоч і фрагментарна, у такому жанрі баянчика і саксофончика
мене геть вразили. Тексти теж хороші, не те сопливе, що у Стігмати. Патріотична
пісенька про Данбасс, де "стучать кольоса в такт с сєрдцем і труби димят,
оставляя етот город навсєгда в памяті моєй" посмішила :) Рекомендую ознайомитися тут
"Сєнтябрь
горіт.." вже догорає, а в моєму плаєрі нова Стігмата грає!!! :) Хлопці
пішли шляхом комерції та новаторства. Від металкору тут майже нічого не
лишолося. А от модерн металом це можна смєло назвати. Гурт еволюціонує і косить
бабло, впровадивши у свою музику нові хвішки у вигляді нині дуже популярного
дабстепу. Звичайно, колишні хванати матюкаються на такі нововведення, та й
прихильники чистого дабстепу теж, напевно, не оцінять. Але якщо розглядати
альбом як суміш двох вищезгаданих музнапрямків - то все очєнь даже не плохо.
Звучіть свєжо, чіпляюче. Стало більше чистих вокальних партій, вони превалюють
над іскожонними вокалами. Я оцінив нове
звучання Стігмати і схвалюю таку їх зміну. Це ліпше, ніж лупашити канонічний
металкор, де все вже мелено-перемелено мільйони разів. П.С.: а от у
плані текстів хлопці не зраджують собі, як співали про хню, так і співають :) качнути алтьбум тут
Вже
традиційно для галочки кочаємо новий 7-ий номерний альбум цих італійських
фолкметалістів. Відразу
зазначу, що павера тут вже зовсім нема, музику можна охарактеризувати як якийсь
комерційний глем з нальйотом фолку та хімовського лавметалу. Іднізначно, старі
прихильники гурту будуть ригати :) Проте, якщо
альбом розглядати окремо від минулих робіт, то він таки цікавий, перш за все,
завдяки своїй хітовості, мелодійності, яка запам'ятовується. Якщо раніше
всі їхні пісні мені були на один мотив. Слухаєш - наче гуд, фолк мелодії,
дудкі-свістєлкі-пєрділкі в наявносі, вимикаєш і все забуваєш. То тепер фольк
частина стала значно меншою, але пісні набули хітовості. Вокальні партії теж
змінилися. У більшості пісень здається, що співає нєбєзізвєсний Джон Бон Джові.
Тому Ельвенкінг точно відберуть у старого пердуна частину прихильників. Резюме: альбом ЕРА - прифольковано лавметальований бонджові :) кочати, напрімєр, тут
