Envy - Eunoia (2024), Post-Rock/Screamo

Японська легенда з більш ніж 30-річним стажем минулоріч видала новий довгограй, який ми не можемо оминути. Так, це Envy знову нагадали про себе. І незважаючи на вагомі зміни у складі в 2018 році, гурт продовжує продукувати якісну експресивну, емоційну музику, не зраджуючи своєму фірмовому почерку й звучанню. Гарний реліз, який заслуговує на увагу.

An Autumn - Ethereal (2024), Post-Black Metal

На п'ятнадцятому році творчої діяльності та після десяти виданих повноформатних альбомів нідерландське тріо An Autumn for Crippled Children неочікувано вирішило скоротити свою довгу назву до банального An Autumn. І минулорічний лонгплей вже видали під оновленою назвою. Але зміна назви гурту ніяк не вплинула на музику цього колективу. Впізнавана атмосфера, впізнавана мелодика і настрій. Це той самий AAFCC, який досі лишається яскравим представником вже трохи замученого, виснаженого жанру.

Antvmny - In The Dark Woods (2024), Black/Folk Metal

Antvmny - французький ванменпроект, який минулого року видав свій дебютний реліз у фолк блековому жанрі. Стилістично нагадує творчіть старого Cruachan i Stille Volk, але поки що виконання й запис, на жаль, на низькому рівні. Така собі самвидавча самодіяльність. Але, може, згодом будуть кращі результати.

E-An-Na - Nomad (2024), Folk Metal

Надто завищені були мої очікування до нового альбому румунських експериментаторів E-An-Na після супервдалого "Alveolar" 2023. На жаль, "Nomad" сподобався менше. На ньому значно менше румунського фольку, натомість з'явилися близькосхідні мотиви та експерименти з електронікою. А композиція "Scrum" з речетативом взагалі нагадала творчість індусів Bloodywood. У будь-якому випадку ця робота цікава, яскрава, різноманітна і варта уваги, особливо друга її половина - найкращі пісні у кінці альбому. Ну, а фінальна балада "Autoportret" це бальзам для вух, порадувала супердушевністю.

Battle Tales - Greed Of A King (2024), Power/Folk Metal

Другий номерний реліз від швейцарців Battle Tales, на диво, виявився непоганим. Дудки-флейти грають тут багато, місцями повівають бароковим душком (нагадали мені творчість Dark Reality), а в "The Seawind Whisperer" взгалі чується Haggard.  Дуже мелодійний матеріал, проте метал складова слабенька. На першому плані постійно фігурує чистий чоловічий вокал, який хоч і непоганий, однак досить однотипний, а тому починає під кінець альбому набридати. Я би зменшив хронометраж цієї платівки до 40 хвилин, і тоді вона би слухалася краще.