Ця сторінка повністю присвячується музиці. На радість і в кайф усім справжнім меломанам. Для кожного, кому музика – не просто набір звуків, а стан життя і спосіб мислення. Тут ви знайдете рецензії на новинки вітчизняної та закордонної музики. Специфіка рецензування – жива комічна суб’єктивна форма, збагачена різноманітними лексичними та стилістичними засобами. Отож, гайда в безмежний світ музичних відкриттів!
Підкину трохи чогось новенького, екзотичного. Таким можна назвати дебютний альбом від молодого австрійського ансамблю Mitakpa. Тут ви почуєте прогрок-метал із далекосхідними етно інфлюенціями, а саме індійськими (багато всяких таблів, дудок та іншого фольк начиння). Особисто мене не зачепило, але ознайомитися рекомендую.
Ще один черговий NDH гурт з дудками-волинками але слабеньким чистим вокалом. Усе це нагадує сукупний образ із In Extremo, Saltatio Mortis, Schandmaul і т.д. На альбомі чуємо авторські пісні, якихось класичних медієваль хітів не розчув, проте несподівано різонула вухо пісня про "Катюшу" (тут вона зветься "Tanz Mein Kind") - вочевидь, східні німці ще досі не відійшли від совкової травми.
А ось і шостий номерний лонгплей норвежців Gåte, про яких дізналося багато людей завдяки їх виступу на цьогорічному Євробаченні з однойменною з назвою альбому піснею "Ulveham". Як і раніше, ці музиканти пропонують нам цікаву й непросту суміш з традиційного норвезького фольку, прогресивного року та електроніки. Мабуть, таке не дуже привабить пересічного слухача, а от поціновувачі цікавих, осучаснених форм фольку повинні зацінити.
Кілька років тому згадував вже цей шведський пост роковий колектив. І ось вони знову нагадали про себе черговим повноформатним релізом. Це хороша суміш із пост року (місцями потяжченого), прог року та інді з вокалом. Подекуди усе це повіває душком Cult of Luna і навіть пізньою Katatonia.
Ну, це, на диво, непоганий альбум. Давно вже списав цих німців, бо від фольку вони відійшли, а павер у них доволі посередній. А тут несподівано, цілком пристойний жанровий матеріал видали, з внятними мелодіями і хуковими ритмами. "Fire of the Moon" підспівував вже з першого ж прослуховування. Так що норм, можна слухати на релаксі.
А от хто порадував, так це шведи Wormwood. Вважаю, що повністю реабілітувалися за невдалий попередній лонгплей. Новий реліз "The Star" порадував приємними мелодіями, м'яким звучанням, ну, і загалом навіяв мені ностальгію за мелоблеком кінця 90-х - початку 2000-х. Улюблений трек на цьому альбомі - "Suffer Existence". Рекомендую.
Третій повноформат квебекців Valfreya, чесно кажучи, розчарував. З перших хвилин прослуховування складається враження, що доволі якісна робота. Вона справді файно записана й зіграна, звучить напищено, епічно, симфонічно, містить багато скрипки. Проте усе це якось зіграно без душі. Кілька разів прогнав, ну, і геть не чіпляє, і не запам'ятовується. Наче всі необхідні інгредієнти є, з яких мав би вийти класний мелодік фолк блек, але, на жаль, вийшла страва без смаку.
І знову повертаємося до українського блек металу. І це дебютна платівка київського ванменбенду Survscale. На ній маємо доволі якісно записаний прямолінійний швидкісний чорний метал. Не атмосферік, не симфо, не пост, а скорше такого класичного норвезького зразка, щось в дусі Emperor, Satyricon і таке інше. Ну, це справді непогана спроба, яка вартує уваги шанувальників такої музики.
Нарешті в мережі новий дванадцятий номерний лонгплей улюблених японців Mono. Чекав нетерпляче, хоча великих надій не плекав, щоб потім не засмучуватися. І в результаті, альбом не розчарував. Звісно, можна дорікнути, що нічого нового, самоповтор і таке інше, але загалом робота вийшла файна. Симфонізм є (тут багато і скрипкових, і духові є), фірмова мелодійність є, чіткі барабани є. Дещо просідає середина альбому, а початок та фінальні треки добротні. У окремих випадках є певні натяки на стару добру стіну звуку, яку вони колись майстерно продукували. Зараз це вже не та потужна стіна як колись, але місцями є її залишки-уламки, як от, наприклад, у кульмінації композицій "We All Shine On" і "Time Goes By". Не найкращий альбом японців, але й точно не найгірший. Рекомендую ознайомитися.
І знову повертаємося до чорного металу. Угорська блек метал легенда Sear Bliss, про яку вже й призабули, принесла приємний сюрприз - свій новий лонгплей. Великі перерви між альбомами (5-6 років) трохи стирають з пам'яті творчість цього чудового колективу. Але вони у черговий раз довели, що лайна не роблять, і знову маємо дуже якісний атмосферний мелодійний блек метал альбом. А головне, що фірмова фішечка збережена. Як і раніше, у музиці цього ансамблю важливу роль відіграє мідна духова секція, що вирізняє цих дядьків з-поміж безлічі інших гуртів у цьому жанрі. Дуже файний реліз - рекомендую.
І знову приємна мелодійна музика від шведського ванменбенду Lights & Motion. Втомилися від всякої блечини, груву, дету і такого іншого - тоді вам точно сюди. Легенький, повітряний, світлий і теплий новий пост-роково кінематографічний лонгплей від гетеборзького музиканта вже чекає на ваші вуха. Як то кажуть, рілакс енд інджой.
Ну, це просто якесь свято українського блеку. Знову доволі якісний міцний реліз. Це третій лонгплей українського гурту Peklo, який виконує швидкісний атмосферний блек метал із прогресивними інфлюенціями. Матеріал непозбавлений мелодійності, хоча вона не дуже розлога. Мабуть, це буде комплімент, якщо скажу, що місцями мені цей альбом навіть нагадував творчість Ihsahn, Безперечно це файна робота, яка гідно поповнить фонд українського блек металу.
І знову повертаємося до українського емігрантського. Доволі плодовитий цей хлопчина із Одеси. Це третій повноформатний реліз його основного проекту Schattenfall. І якщо у випадку з Der Ghul можна було провести прямі паралелі з Hate Forest, то тут дуже відчуваються алюзії на Drudkh, як у звучанні, так і в ліриці (тут вона україномовна і, здається, навіть авторська, хоча за стилем дуже схожа до поезій українських поетів першої половини двадцятого століття). Сум, відчай, забуття, зневіра, страждання й смерть - усе це на вас чекає у композиціях цього альбому. Приємного прослуховування.
Не міг пройти повз новий альбом легендарних італійців. Тут все очікувано й без жодних сюрпризів. Класичний такий, хрестоматійний симфо павер із рідкісними вкрапленнями фольку (є трохи волинки й дудок). Ну, а загалом можна сказати, що це жована-пережована жувачка, Проте, якраз добре під таке відпочити у перервах між ознайомленням із новими блек метал релізами.
Щось так добряче блеку насипало останнім часом, і знову українського. Ну, точніше емігрантського. Як видно з метал архівів, це дебютний лонгплей одесита, який виїхав до Німеччини. Ну, і можу сказати, що матеріал доволі таки якісний - щільне, потужне напористе звучання в дусі Hate Forest. Неозброєним вухом чутно, що автор небайдужий до творчості славетного харківського колективу. І це добре, адже йому вдалося зробити дуже якісну міцну роботу. Було би ще краще, якби й лірика була україномовна.
Не єдиним Sidus Atrum, як виявилося. Ось вам відповідь із Рівного - свіжий лонгплей від українського ванвумен бенда Ieschure, що виконує злий і сирий блек метал, хоча водночас мелодійний із використанням як скріму, так і доволі непоганого чистоголосся. Не можу сказати, що тут чіпляючий матеріал, але разок-другий можна прогнати під настрій. Можливо, поціновувачі сирого тру блека оцінять цей реліз вище.
У продовження блекгейзової тематики пропоную ознайомитися зі свіжим релізом австралійців Austere. Досить поверхнево слідкував за їх творчістю, тому навіть і не помітив, що вони встигли розпастися на 13 років і знову зібратися. Новий альбум пропонує нам файний зразок блекгейзу з якісним звучанням, меланхолійними, сумними мелодіями (але без депресії) і навіть відголосками ранньо-середньої Katatonia. Для шанувальників жанру, які люблять трохи жорсткіші форми альцестовщини - це файний підгон. Хайлайтний трек на альбомі для мене - це "Faded Ghost". Рекомендую зацінити.
