А ось ще одне
розчарування року 2014. Чесно кажучи, очікував від нового альбому Тіні Сонця
значно більшого. Зовсім не порадували і навіть розчарували. Основна тому
причина разючий самоповтор, просто жесть, в окремих випадках здається, що
слухаємо добре знайомі мотиви з минулих альбомів але з новими
текстами. Нє, ну, так же геть не годиться. Новизни та експериментів - нуль
і одна десята (ця десята відображена у трекові "Зброї", де Василюк
вдався до нової для себе речитативної манери виконання). Характерно, що краще
гурту вдаються баладні опуси, у цьому контектсі відзначу пісню "Ніколи не
плач". А загалом, нічого й виділити. "Дикі гуси", взята із
дебютника 2005 року, тут представлена в оновленому звучанні. Заголовна
"Меч Арея" - переграння народного барда Василя Живосила, як на мене,
програє не лише потужному минулорічному
однойменному каверу Гайдамаків, але й самому оригіналу. Отже, в результаті
маєймо ще один патріотичний, з моцним національним духом, хороший у
змістовному плані і водночас доволі бляклий, самоплагіатний, без
цікавостей у музичному плані, альбом українського гурту Тінь Сонця.
Немає коментарів :
Дописати коментар