Angizia - Des Winters Finsterer Gesell (2013), Avant-Garde Metal

А ось вам і вишуканий Великодній дарунок! Думаю, можна і не нагадувати про унікальність, оригінальність та неповторність цієї австрійської групи, бо поціновувачам її творчості це давно відомо, а ті, хто вперше ознайомилися з музикою Angizia, прослухавши сьомий номерний альбум Des Winters Finsterer Gesell, і самі це відразу зрозуміли. Новий диск Angizia вийшов ще в першій половині березня, а я лише зараз спромігся написати кілька слів, бо все ніяк не міг толком повникати у це нове творіння. Angizia - один з небагатьох гуртів, музику якого не можу слухати фоном, тут треба реально вникати. Та й взагалі рецензувати музику цього гурту вкрай тяжко - тут є лише 2 варіанти: або визнати геніальність автора і писати хвалебні оди музикантам, або просто зізнатися, що ти є лєляк, який нічого не смислить у високопрофесійній музиці. Ось і все. Ну, оскільки лєляком я себе якось не дуже хочу називати, тому скажу, що альбум - чудовий! Як завше повен експресії, театралу, динаміки, мелодики, до того ж звучання знову потяжчало - жужача гітарка і козлячі скріми повернулися, подекуди музика зривається майже в бластбіти. Тому можна сказати, що новий альбом чимось нагадує ранні роботи гурту та є однозначно важчим за звучанням від двох своїх попередників. Ще один цікавий факт - за моїми спостереженнями лейтмотивом всього альбому є видатна серенада в D minor Франца Шуберта, мелодія якої простежується у кількох композиціях альбому (оригінальне звучання для порівняння ось вам). Ось така от данина гурту своєму видатному співвітчизнику - геніальному австрійському композитору. А ще традиційно Хаас написав до нового альбому лібретто. Цього разу дія відбувається у мальовничих зимових Альпах. Згідно прес-релізу в основі лібретто - гостросюжетний трилер, у якому є і смерть, і вбивство, і просто гарні пейзажі. Заздрю тим, хто може слухаючи альбом, відразу зрозуміти зміст німецьких текстів. Певно, це реальне відчуття музичної вистави.

Отож слухаємо і вникаємо тут

Atrocity - Okkult (2013), Industrial/Death Metal

Епічний фейл від легендарної німецької групи. А я очікував якості! як так? краще би вони грали фолк і не рипалися. Дезня дезньою + трешакові якісь соло, симфонізму - як кіт наплакав, індустріалу я теж тут не почув. Поодинокі хорові вставочки не рятують ситуацію. Хня! А ще дехто із Septic Flesh порівнює Atrocity! Так це як небо і земля, якщо говорити конкретно про останні альбоми цих колективів. Я би навіть сказав, що німці - це взагалі підземелля. Коротше, вердикт - раз прослухати і ділітнути, що я і зробив. Мдаа, не очікував я такого підвіху від мєгокультової команди.сцилочка тут

 

Kokomo - Kokomo (2013), Instrumental Post-Metal

Якось пройшов повз мене цей хороший гурт. Лише на третьому номерному я їх помітив. І скажу вам, що дуже хороша робота вийшла у цих німецьких пост-рокерів. Якщо коротко, то охарактеризую їх музику як лайтову версію Mono, але лайтову не в плані легкості звучання (тут якраз навпаки - доволі жирний гітарний саунд, що місцями нагадує дебютну роботу фінів Betrayal at Bespin та американців Russian Circles періоду "Geneva", а в легкості сприйняття. Композиції коротші, ніж в японців, та й розкачка до кульмінації проходить динамічніше.

Гайдамаки - Годі спати! (2013), Folk Rock

Таки сталося! Нарешті Ярмола і Ко. випустили в світ дебютний альбом оновленого складу гурту Гайдамаки. Офіційна презентація альбому відбулася в Києві 13 квітня. Ну, і звісно, я не можу не вставити свої п'ять копєєк щодо цього нового релізу. І щоби довго не томити вас, відразу зазначу, що альбум вдався. Тепер можна точно стверджувати, що із одного хорошого гурту маємо два не менш хороші. Вважаю, Гайдамаки дали гідну відповідь минулорічному кружальцю Kozak System. Мої побоювання щодо можливого провалу нової роботи Гайдамаків не виправдалися. Можливо, саме через ці побоювання "Годі спати!" перевершив мої очікування. Альбом вийшов дуже широкий та різноплановий, як в плані музики, так і в плані текстів. Як зазначили самі хлопці, новий альбум - то еклектика різних стилів, і то справді так - тут вам і хіп-хоп, і фолк рок, і блюз, і попс, і клезмер, і навіть славонік паган метал. Щодо текстів то їх тематика мегарізноманітна: від гостросоцільної про нічних тьолочєк з окружної на південній Борщагівці до слов'янської міхвології про меч Арея. Якщо Kozak System до роботи над своїм новим альбомом залучили вітчизняних митців, то Гайдамаки звернулися за допомогою переважно іноземних музикантів. Про них можна почитати у прес-релізі. Певно, це відіграло свою роль на загальному звучанні: всі ці музичні експеременти з іноземцями дають підстави почепити ярлик world music на гайдамаківське "Годі спати", у той час, коли козаксістемівську "Шаблю" можна просто охрестити укрфолкроком.Ось така от порівняльна типологія творчості двох споріднених гуртів. Ще кілька слів про трек-ліст: кількісно "Годі спати" програє "Шаблі" - із 13 композицій 3 були присутні на альбомі Kozak System. Чи то нестача матеріалу, чи то велике бажання донести до людей і своє прочитання каверів на моторхедівську Ace of Spade, братогадюкінівську "Гей Іване" та пісню "Гайдамацьку" на слова Т.Г. Шевченка змусили Гайдамаків включити їх на новий альбом. Також тут присутня оновлена версія пісні "Ефір", яка відома поціновувачам творчості гурту ще з альбому "Кобзар" 2008 року. Отже, не враховуючи інтро, маємо лише 8 реально нових композицій. Вже очікувано порадували "Передзвони мені пізніше" та "Літо", які попередньо виходили синглами. Найбільше вразила своєю експерементальністю та оригінальністю "Меч Арея" спільно з тувинським майстром горлового співу Альбертом Кувезіним. Дуже хвайно вийшло. Сподіваюся на подальшу плідну співпрацю Гайдамаків з цим екзотичним музикантом. Отож, маємо якісний ворлд реліз з вагомим душком балканізації, майстерним аранжуванням і добротним саундом. Качнути можете за цим посиланням вкінтакті.

Офф. прес-реліз: "Як і раніше, музика рідної землі залишається основою творчості гурту. Але в новій роботі з’явилося відчутно більше рокової важкості в звучанні, а соціальна, ба навіть бунтарська складова стала характерною рисою нового альбому Гайдамаків. Мабуть, саме тому можна сказати, що "Годі спати!" вийшов альбомом по-справжньому "гайдамацьким"! Гайдамацька музика – це щира та незалежна українська рок-музика, без жодного прогинання і загравання, безкомпромісний патріотичний рок без шароварщини та фальшу, без награного позитиву та прагнення бути добрим для всіх... Заклик до боротьби, співзвучний нашому часу, який чітко проходить через весь альбом та закладений в самій його назві – "Годі спати!". Запис альбому зроблено у Варшаві, до співпраці над альбомом долучилися: Che Sudaka (Іспанія), Apollo 440 (Англія), Каміл Беднарек (Польща), майстер горлового співу Альберт Кувезін (Тува, Росія), скрипаль-віртуоз Василь Попадюк (Канада), а також Dr Nelle Karajlic (Сербія, екс-"No Smoking Orchestra"), Каша Сальцова ("Крихітка")... Альбом "Годі спати!" можна сміливо вважати справжньою європейською роботою світового рівня!"

Amorphis - Circle (2013), Progressive/Melodic Metal

Добротний, рівний альбом від легенди хвінського металу. Не провальний і не шедевральний. Без експериментів, без авангарду, особисто я і прогресиву тут теж не помітив. Просто мелодичний безпретензійний метал зі значною долею хітовості. Напевно, це той випадок, коли не потрібно проводити якісь паралелі чи порівнювати з кимось чи з чимось. Звісно, тепер такою музикою майже нікого не здивуєш, але якби я, наприклад, у кінці 90-х чи на початку 2000-х почув такий альбом, то очевидно відніс би його до категорії шедеврів. Насправді, новий лонгплей Amorphis-a можна вважати більш ніж вдалим, бо він поєднав у собі старі нотки, які добре знайомі олдскульним поціновувачам творчості цього фінського колективу ще з часів "Tales from the Thousand lakes" та "Elegy", із сучасним звучанням групи зразка "The beginning of Times" і "Skyforger". Модерновий шкваловий гітарний тагтгренівський саунд, правда іноді кашоподібний (це як недолік), поєднався із класичними для Amorphis-a флейтоподібними фольковими пентатонічними мелодіями клавіш. До речі, доля фольку на цьому альбомі як ніколи вагома, він відчутний практично у кожній пісні: як у гітарних партіях, так і в клавішних мелодіях. Щодо загальної картинки звучання, то під час прослуховування альбому постійно здається, що ти це все десь вже чув: ось шматочок із Nyphetamine англійців Cradle of Filth, ось ще кілька рифів від шведів Hypocrisy, гітарний шквал із брутальним вокалом а-ля норвезький Immortal, а ще ось проскочив фрагмент із останнього доробку їх земляків Eternal Taers of Sorrow. Однак це все скоріше плюси, ніж мінуси, бо матеріал приємний і слухається легко. Переконаний, що ще не раз переслухаю "Сircle" і, ймовірно, навіть відвідаю вересневий концерт фінської метал легенди Amorphis у Києві. кочать і насоліджуватися тут